П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк», треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_10, про стягнення коштів за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року,
встановила:
У березні 2014 року до суду звернувся ОСОБА_11 - представник ОСОБА_12 з позовом до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк»), ОСОБА_9, ОСОБА_10 про солідарне стягнення коштів та відшкодування моральної шкоди.
У червні 2014 року до суду звернувся ОСОБА_8 з позовом до ПАТ «Платинум Банк» про стягнення коштів.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 9 липня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_12 залишені без розгляду відповідно до статті 1008 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пункту 2 частини першої статті 207 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у зв'язку з тим, що позивач ОСОБА_12 помер 21 січня 2014 року, тобто до дня подачі від його імені позову до суду; провадження у справі продовжене за позовом ОСОБА_8 до ПАТ «Платинум Банк» про стягнення коштів.
Позивач зазначав, що 5 липня 2013 року ОСОБА_9, яка діяла як представник ОСОБА_12 (його батька) на підставі виданої їй ОСОБА_10 в порядку передоручення довіреності від 17 травня 2013 року, в ПАТ «Платинум Банк» на ім'я ОСОБА_12 відкрила банківський поточний рахунок. Цього ж дня з іншої банківської установи на зазначений поточний рахунок ОСОБА_12 були перераховані грошові кошти в сумі 10 млн 100 тис. грн.
25 липня та 6 вересня 2013 року ОСОБА_9 як представник ОСОБА_12 зняла готівкою з указаного поточного рахунку грошові кошти в сумі 10 млн 67 тис. 990 грн, які ОСОБА_12 не повернула.
Позивач також зазначав, що його батько, ОСОБА_12 помер 21 січня 2014 року, а він є його єдиним спадкоємцем за законом, який прийняв спадщину, тому до нього в порядку спадкування перейшли всі права померлого. Оскільки поточний рахунок у банку був відкритий представником ОСОБА_12 - ОСОБА_9, а не особисто клієнтом банківської установи - ОСОБА_12, а банківська установа не здійснювала передбаченої законодавством ідентифікації клієнта під час відкриття поточного банківського рахунку та користування ним, то ПАТ «Платинум Банк» не мав права здійснювати видаткові банківські операції за рахунком з видачі представнику готівки в сумі 10 млн 67 тис. 990 грн.
Посилаючись на порушення ПАТ «Платинум Банк» вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» (тут і далі - який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), нормативно-правових актів Національного банку України (далі - НБУ) у сфері регулювання банківської діяльності, а також на безпідставність проведення видаткових операцій зі списання коштів з рахунку ОСОБА_12, позивач просив суд на підставі статті 1073 ЦК України стягнути з ПАТ «Платинум Банк» на його користь як спадкоємця ОСОБА_12 грошові кошти в сумі 10 млн 67 тис. 990 грн.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 5 вересня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено: стягнуто з ПАТ «Платинум Банк» на його користь 10 млн 67 тис. 990 грн.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 5 вересня 2014 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 липня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2014 року ОСОБА_8 просить скасувати зазначені судові рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції з передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму», Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах, затвердженої постановою Правління НБУ від 12 листопада 2003 року № 492 (далі - Інструкція), Положення про здійснення банками фінансового моніторингу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 травня 2003 року № 189, статей 202, 240, 241, 244, 237 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідності зазначеного судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 30 травня 2011 року, 22 квітня та 1 липня 2015 року висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На обґрунтування заяви ОСОБА_8 надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 жовтня 2012 року, 16 липня та 25 грудня 2014 року та 22 квітня 2015 року і постанови Верховного Суду України від 30 травня 2011 року, 22 квітня та 1 липня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_8 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 грудня 2012 року ОСОБА_12 видав на ім'я ОСОБА_10 довіреність з правом передоручення, згідно з якою уповноважив останню бути його представником перед будь-якими фізичними та/або юридичними особами, у тому числі й у фінансових, банківських установах, а також управляти, користуватися та розпоряджатися будь-яким належним йому майном.
17 травня 2013 року ОСОБА_10 в порядку передоручення оформила довіреність на ім'я ОСОБА_9, якою передала останній повноваження представляти інтереси ОСОБА_12 перед будь-якими фізичними або юридичними особами в фінансових, банківських установах (банках, їх філіях, відділеннях, кредитних спілках, касах тощо) з будь-яких питань, пов'язаних з відкриттям на ім'я ОСОБА_12 будь-яких рахунків, а також із питань подальшого руху, розпорядження, користування та обігу коштів, що зберігаються на будь-яких відкритих на ім'я ОСОБА_12 рахунках.
На підставі вказаної довіреності 5 липня 2013 року ОСОБА_9 від імені ОСОБА_12 уклала з ПАТ «Платинум Банк» договір банківського рахунку, згідно з яким банк відкриває клієнту поточний рахунок, на який зобов'язується приймати та зараховувати грошові кошти, що надходять клієнту, для зберігання і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних операцій (пункт 1.1 цього договору). Цього ж дня на відкритий за заявою ОСОБА_9 поточний рахунок на ім'я ОСОБА_12 надійшли кошти в розмірі 10 млн 100 тис. грн, які були зараховані на банківський рахунок клієнта.
Згодом за заявами ОСОБА_9, яка діяла за довіреністю ОСОБА_12, банк здійснив видаткові касові операції з указаного рахунку, а саме: 25 липня 2013 року ОСОБА_9 видано грошові кошти в сумі 9 млн 999 тис. 698 грн, 6 вересня 2013 року - 69 тис. грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції виходив з того, що банк на порушення вимог Закону України «Про банки і банківську діяльність» та Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» не здійснював передбачену цими Законами ідентифікацію клієнта ОСОБА_12 під час здійснення видаткових банківських операцій за його поточним рахунком. При цьому суд дійшов висновку про те, що на підставі статті 1073 ЦК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача безпідставно списані банком кошти з рахунку клієнта, а відтак безпідставно списані з банківського рахунку кошти відповідно до вимог статті 1071 цього Кодексу підлягають стягненню на користь спадкоємця.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з недоведеності факту неналежного виконання банком операцій з обслуговування рахунку клієнта та дійшов висновку про те, що спірні кошти були списані із цього рахунку з дотриманням вимог закону, довіреність, за якою діяла особа, яка отримала від банку з банківського рахунку ОСОБА_12 готівкою кошти, відповідала вимогам закону та не суперечила волі останнього, тому відсутні правові підстави для застосування наслідків, передбачених статтею 1073 ЦК України.
Сервіси для юристів