П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М., суддів:Гуменюка В.І.Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Яреми А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, в інтересах якої діє ОСОБА_7, треті особи: Жовтневий районний відділ у м. Запоріжжі управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області, орган опіки та піклування Жовтневого району м. Запоріжжя, відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, про виселення та зняття з реєстраційного обліку за заявою ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_8, про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", банк) звернулося до суду з позовом, у якому просило виселити ОСОБА_7 разом з неповнолітньою дитиною ОСОБА_8, 2004 року народження, з квартири АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Позов мотивовано тим, що 24 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" (далі - ВАТ "Райффайзен Банк Аваль"), правонаступником якого є ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_7 укладено кредитний договір № 014/17-44/1097-37. На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором цього ж дня сторони уклали договір іпотеки, згідно з умовами якого ОСОБА_7 передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на підставі свідоцтва про право власності від 29 липня 1993 року № 1130, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів м. Запоріжжя.
ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вказувало, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 лютого 2012 року звернуто стягнення на предмет іпотеки - зазначену квартиру, яка належить ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.
Посилаючись на те, що у жовтні та грудні 2012 року банк направив на адресу відповідачів письмові вимоги щодо звільнення житлового приміщення в добровільному порядку, які відповідачі не виконали, позивач просив виселити останніх зі спірної квартири та зняти їх з реєстраційного обліку.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 27 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 16 лютого 2015 року, позов задоволено. Виселено ОСОБА_7 та ОСОБА_8, 2004 року народження, з квартири АДРЕСА_1. Знято з реєстраційного обліку відповідачів за вказаною адресою. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" судовий збір у сумі 114 грн. 70 коп.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_8, у відкритті касаційного провадження.
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_9, яка діє в інтересах ОСОБА_8, порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2015 року з передбаченої пунктом 1 статті 355 Цивільного процесуального Кодексу України (далі - ЦПК України) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме частини другої статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР).
На обґрунтування своїх вимог заявниця додає ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2014 року в справі № 31648св14.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заяву слід задовольнити з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_7 є власником квартири АДРЕСА_1 загальною площею 39,35 кв. м, житловою площею 19,5 кв. м, яка належить йому на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 29 липня 1993 року № 1130, виданого виконавчим комітетом Жовтневої районної ради народних депутатів міста Запоріжжя.
На забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, укладеним ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" та ОСОБА_7 на суму 35 тис. доларів США, останній 24 квітня 2008 року уклав з банком договір іпотеки, відповідно до якого передав в іпотеку належну йому на праві власності квартиру.
Згідно з довідкою міського комунального підприємства "Основаніє" центр обслуговування ВП КП ВРЖЕО № 2 у квартирі, яка є предметом іпотеки, проживали й були зареєстровані ОСОБА_7 та ОСОБА_8, 2004 року народження.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 6 лютого 2012 року позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_7, задоволено.
12 жовтня та 12 грудня 2012 року банк направив на адресу ОСОБА_7 письмові вимоги щодо звільнення жилого приміщення в добровільному порядку та зняття з реєстраційного обліку, однак відповідачі добровільно зі спірної квартири не виселились.
Задовольняючи позов ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" про виселення відповідачів зі спірної квартири та зняття їх з реєстраційного обліку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до частини першої статті 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Крім того, позивач направляв повідомлення мешканцям квартири, які були отримані відповідачем, який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої дитини.
Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі від 16 жовтня 2014 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на статтю 109 ЖК УРСР дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову щодо виселення мешканців з будинку без надання іншого жилого приміщення.
Отже, існує неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 109 ЖК УРСР у поєднанні з нормами Закону України "Про іпотеку" при вирішенні спорів про виселення мешканців з будинку, який є предметом іпотеки й був придбаний не за рахунок кредитних коштів.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України "Про іпотеку" іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, передбаченому цим Законом.
Сервіси для юристів