П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2016 року м. Київ
Судова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Берднік І.С.,
суддів: Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., -
за участю представників:
товариства з обмеженою відповідальністю Васильєва А.О.,
сільськогосподарського підприємства Петрова В.-П.С.,
«Нібулон» -
державного підприємства «Одеська залізниця» - Ротаря І.В.,
Генеральної прокуратури України - Рудак О.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2016 року у справі № 916/4345/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» до державного підприємства «Одеська залізниця», за участю прокуратури Одеської області, про відшкодування збитків у сумі 9 470 340,00 грн,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» (далі - ТОВ СП «Нібулон») звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до державного підприємства «Одеська залізниця» (далі - ДП «Одеська залізниця) про відшкодування збитків у сумі 9 470 340, 00 грн, завданих втратою вантажу пшениці другого класу загальною масою 2 714 220 кг.
Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язань за договором від 23 вересня 2013 року № 412713 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (далі - договір № 412713). При цьому ТОВ СП «Нібулон» посилалося на приписи статей 224, 225 Господарського кодексу України (далі - ГК), частини 2 статті 924 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статей 115, 117, 131 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 1998 року № 457 (далі - Статут).
Справа розглядалася судами неодноразово.
Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 21 грудня 2015 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вищий господарський суд України постановою від 21 червня 2016 року залишив без змін постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 року і рішення Господарського суду Одеської області від 21 грудня 2015 року
Вищий господарський суд України погодився з висновком судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків з ДП «Одеська залізниця».
При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що положення статті 131 Статуту як спеціальної норми законодавства у сфері залізничних перевезень не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 21 червня 2016 року, поданої з підстав, передбачених пунктами 1-3 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), ТОВ СП «Нібулон» посилалося на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 117 Конституції України, частин 2 і 5 статті 307 ГК, частини 2 статті 9, частини 2 статті 908, частини 3 статті 909 ЦК, статті 6, частини 1 статті 131 Статуту, Закону України «Про залізничний транспорт», абзацу 12 статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», статей 42 , 25, пункту 4 частини 1 статті 84 ГПК, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах; на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального і процесуального права і на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права; просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 21 червня 2016 року, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16 березня 2016 року, рішення господарського суду Одеської області від 21 грудня 2015 року, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
На обґрунтування своїх доводів ТОВ СП «Нібулон» долучило до поданої заяви копії постанов Вищого господарського суду України від 18 червня 2009 року у справі № 26/348, від 23 листопада 2006 року у справі № 21/11-06, від 23 квітня 2009 року у справі № 14/540, від 16 липня 2009 року у справі № 31/377, від 16 липня 2009 року у справі № 31/381, від 28 січня 2010 року у справі № 22/409-06, від 08 липня 2010 року у справі № 25/94-09-3447, від 16 грудня 2014 року у справі № 924/183/14, від 02 липня 2014 року у справі № 33/5005/10741/2012, від 13 березня 2008 року у справі № 19/160 (30/332)-07, від 24 травня 2011 року у справі № 10/178-10-4650, від 19 травня 2011 року у справі № 10/175-10-4555, від 24 травня 2016 року у справі № 916/2694/15, від 09 листопада 2010 року у справі № 48/14-14/618, від 01 липня 2015 року у справі № 910/14542/14, від 04 серпня 2016 року у справі № 905/1021/16, від 19 травня 2016 року у справі № 908/4916/15, від 15 липня 2015 року у справі № 908/5543/14, від 19 вересня 2013 року у справі № 5017/782/2012, копії ухвал Вищого господарського суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 922/3264/15, від 10 березня 2016 року у справі № 905/2959/15, від 18 травня 2016 року у справі № 905/200/15 та копії постанов Верховного Суду України від 16 травня 2006 року у справі № 17/160 (3-1645к06), від 23 березня 2016 року у справі № 6-2086цс15, від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16), від 17 лютого 2009 року у справі № 21-1828во08.
Вищий господарський суд України прийняв постанови від 16 грудня 2014 року у справі № 924/183/14, від 2 липня 2014 року у справі № 33/5005/10741/2012, від 13 березня 2008 року у справі № 19/160 (30/332)-07, від 09 листопада 2010 року у справі № 48/14-14/618, від 01 липня 2015 року у справі № 910/14542/14, від 19 травня 2016 року у справі № 908/4916/15, від 19 вересня 2013 року у справі № 5017/782/2012, а Верховний Суд України ухвалив постанови від 23 березня 2016 року у справі № 6-2086цс15, від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс14), від 18 травня 2016 року у справі № 922/51/15 (3-194гс16) у правовідносинах, які не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Зі змісту зазначених рішень суду касаційної інстанції та Верховного Суду України, а також оскаржуваної постанови Вищого господарського суду України не вбачається підстав для висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та про невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним в постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Постанови Верховного Суду України від 16 травня 2006 року у справі № 17/160 (3-1645к06) і від 17 лютого 2009 року у справі № 21-1828во08 не є підтвердженням підстав, передбачених статтею 11116 ГПК.
Ухвали Вищого господарського суду України від 15 грудня 2015 року у справі № 922/3264/15, від 10 березня 2016 року у справі № 905/2959/15, від 18 травня 2016 року у справі № 905/200/15 про заміну сторони у справі не є підтвердженням підстави, передбаченої пунктом 2 статті 11116 ГПК, для перегляду рішень господарських судів Верховним Судом України, оскільки не перешкоджають подальшому провадженню у справі та не є такими, що прийнято з порушенням правил підвідомчості або підсудності справ.
Сервіси для юристів