ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 листопада 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 та ОСОБА_7, законним представником яких є ОСОБА_8, ОСОБА_9 до ОСОБА_10, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області, треті особи: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_8, служба у справах дітей Харківської районної державної адміністрації, приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Клопотов Станіслав Давидович, про визнання правочину та свідоцтва про право власності недійсними за заявою ОСОБА_10 про перегляд рішення апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2016 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2014 року ОСОБА_9, а також ОСОБА_8 в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_10, відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області (далі - відділ примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області) про визнання недійсними правочину про передачу будинку у власність та свідоцтва про право власності на будинок.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що у відділі примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області на виконанні перебував виконавчий лист про стягнення з ОСОБА_9 боргу на користь ОСОБА_10 У процесі виконавчого провадження в рахунок погашення боргу ОСОБА_9 державний виконавець за актом від 27 червня 2013 року передав стягувачу ОСОБА_10 будинок АДРЕСА_1 Харківської області, який належав на праві власності ОСОБА_9, і на підставі цього акта 18 липня 2013 року приватний нотаріус Клопотов С.Д. видав ОСОБА_10 свідоцтво про право власності на зазначений будинок.
Позивачі зазначали, що станом на час передачі ОСОБА_10 будинку АДРЕСА_1 Харківської області в ньому постійно проживав і мав право користування житлом малолітній ОСОБА_6, 2008 року народження. Крім того, на час подачі позову таке право має і малолітня ОСОБА_7, 2013 року народження. Будинок був і залишається для їх родини (позивачів і третіх осіб), а також малолітніх дітей єдиним місцем проживання. Місце проживання дітей у цьому будинку також зареєстроване в будинковій книзі, однак державний виконавець у порушення пункту 4.5.9. Інструкції з організації примусового виконання рішень не запитав попередньої згоди органу опіки та піклування на реалізацію нерухомого майна, право користування яким мають діти, і з порушенням закону передав будинок у власність стягувачу.
Зважаючи на зазначене, позивачі посилалися на недійсність правочину про передачу будинку ОСОБА_10 у власність, оскільки цей правочин суперечить закону.
Згодом позивачі уточнили позов і просили визнати недійсною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області від 27 червня 2013 року про передачу стягувачу ОСОБА_10 в рахунок погашення боргу ОСОБА_9 її майна - будинку АДРЕСА_1 Харківської області та земельної ділянки, визнати недійсним та скасувати акт державного виконавця від 27 червня 2013 року про передачу цього майна, а також визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності ОСОБА_10 на будинок, видане 18 липня 2013 року приватним нотаріусом на підставі акта державного виконавця від 27 червня 2013 року.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 27 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову. Постановлено визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень УДВС ГУЮ у Харківській області від 27 червня 2013 року про передачу стягувачеві ОСОБА_10 належного боржнику ОСОБА_9 майна - будинку АДРЕСА_1 Харківської області, земельної ділянки 0,15 га за цією ж адресою, а також визнати недійсними та скасувати акт державного виконавця від 27 червня 2013 року та свідоцтво від 18 липня 2013 року про право власності ОСОБА_10 на будинок.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_10 та відділу примусового виконання рішення УДВС ГУЮ у Харківській області відхилено, рішення апеляційного суду Харківської області від 26 серпня 2015 року залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_10 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права (статей 203 та 215 ЦК України), норм процесуального права (щодо правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ), а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах зазначених норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Згідно з правилами частин першої та третьої статті 62 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон), реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах. Майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
Не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах підлягає уцінці державним виконавцем не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна (частина п'ята статті 62 Закону).
У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду (частина шоста статті 62 Закону).
У разі бажання стягувача залишити за собою майно воно йому передається за ціною, що дорівнює початковій вартості, за якою це майно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (частини восьма та дев'ята статті 62 Закону).
Відповідно до пункту 4.5.9. Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за № 489/20802, в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція), у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. Якщо такий дозвіл не надано, державний виконавець звертається до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання. Якщо судом не встановлено (змінено) спосіб і порядок виконання, державний виконавець продовжує виконання рішення за рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 47 Закону.
У справі, рішення в якій переглядаються, суди встановили такі факти й обставини.
На примусовому виконанні в УДВС ГУЮ у Харківській області перебував виконавчий лист про стягнення за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2011 року з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_10 за договором позики 3 954 571,00 грн. Державним виконавцем 20 серпня 2012 року було складено акт опису та арешту майна № 32035839 та накладено арешт на будинок і земельну ділянку, що належать ОСОБА_9 і розташовані за адресою: АДРЕСА_1
У процесі підготовки до передачі арештованого майна на реалізацію з метою отримання інформації про громадян, які зареєстровані в зазначеному будинку, державним виконавцем було направлено до Харківського РВ ГУМВС України в Харківській області відповідний запит від 20 грудня 2012 року за № 601/03-01/В-1. На цей запит Харківський РВ ГУМВС України в Харківській області повідомив державного виконавця, що за адресою будинку на АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_9, а щодо реєстрації інших осіб за цією адресою інформації не може бути надано у зв'язку з відсутністю будинкової книги.
Прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна неодноразово призначалися, але тричі не відбулися у зв'язку з відсутністю заявок покупців. Майно не було реалізовано на прилюдних торгах і після проведення повторної оцінки, і державний виконавець повідомив про це стягувача ОСОБА_10, запропонувавши йому залишити нереалізоване майно за собою згідно із частиною шостою статті 62 Закону.
ОСОБА_10 письмово висловив згоду залишити за собою майно в рахунок погашення боргу ОСОБА_9, внаслідок чого державний виконавець прийняв відповідну постанову та склав акт від 27 червня 2013 року про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. На підставі виданих державним виконавцем постанови та акта приватний нотаріус 18 липня 2013 року видав ОСОБА_10 свідоцтво про право власності на будинок.
Сервіси для юристів