Постанова ВСУ від 16.09.2015 року у справі №6-664цс15

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Гуменюка В.І., Ємця А.А.,Колесника П.І., Охрімчук Л.І., Потильчака О.І., Романюка Я.М.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б., Яреми А.Г., Жайворонок Т.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області в інтересах держави до Коцюбинської селищної ради Київської області, Н.П. Лященко, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання недійсним рішення, державного акта на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У лютому 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на землю, визнання права власності на земельну ділянку.

Зазначав, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року НОМЕР_1 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею S_1 для вказаних цілей, на підставі цього рішення видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2 (кадастровий НОМЕР_3) для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 квітня 2009 року НОМЕР_4 земельну ділянку площею S_1 на АДРЕСА_1 придбала ОСОБА_2, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід до неї права власності на земельну ділянку.

У подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 9 березня 2011 року НОМЕР_5 спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_3, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід до нього права власності на земельну ділянку.

Прокурор зазначав, що рішення селищної ради прийняте, а державні акти видані з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами смт Коцюбинського, її передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства.

Позивач просив визнати недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року НОМЕР_1; визнати недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку за кадастровим НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_2 та в подальшому до ОСОБА_3 і скасувати його державну реєстрацію; визнати право власності держави на зазначену вище земельну ділянку.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 червня 2013 року позов прокурора м. Ірпеня Київської області задоволено частково: визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку за кадастровим НОМЕР_3 на ім'я ОСОБА_1 з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_2 і в подальшому до ОСОБА_3 та скасовано його державну реєстрацію. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 11 червня 2014 року вказане рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним та скасування державного акта серії НОМЕР_2 на право власності на земельну ділянку за АДРЕСА_1, виданий на ім'я ОСОБА_1, з відмітками про перехід права власності до ОСОБА_2 та до ОСОБА_3 скасовано, ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в позові. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2014 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Київської області на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 липня 2014 року заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 125, 126, 152 та 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 215, 216 та 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Для обґрунтування зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заступник Генерального прокурора України посилається на постанови Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року, 25 червня 2014 року, 24 вересня 2014 року та 28 січня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року, 24 січня 2015 року, 25 лютого 2015 року, від 11 березня 2015 року та 22 квітня 2015 року, постанови Вищого господарського суду України від 15 вересня 2011 року та 15 листопада 2011 року.

Заступник Генерального прокурора України указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді,пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року НОМЕР_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею S_1 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована на АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 видано державний акт серії НОМЕР_2 (кадастровий НОМЕР_3) на право власності на вказану земельну ділянку.

Згідно з договором купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року ОСОБА_1 здійснив відчуження земельної ділянки ОСОБА_2, у зв'язку із чим на виданому ОСОБА_1 державному акті на право власності на земельну ділянку вчинено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_2

9 березня 2011 року ОСОБА_2 відчужила цю земельну ділянку ОСОБА_3, про що на державному акті на право власності на земельну ділянку зроблено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_3.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора, суд першої інстанції виходив з того, що селищна рада вийшла за межі своїх повноважень та розпорядилася земельною ділянкою, розташованою поза межами смт Коцюбинського. При цьому суд зазначив, що оскільки рішення Коцюбинської селищної ради визнане недійсним, то й державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий ОСОБА_1 на його підставі, також має бути визнаний недійсним. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, суд визнав ці вимоги безпідставними; питання про витребування земельної ділянки від ОСОБА_3 судом не вирішувалось.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним державного акта на право власності на зазначену земельну ділянку, виданого ОСОБА_1, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_2, а в подальшому до ОСОБА_3, апеляційний суд, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, керуючись положеннями статті 204 ЦК України, зазначив, що земельну ділянку відчужено іншій особі за договором купівлі-продажу, який недійсним не визнавався.