Постанова ВСУ від 16.09.2015 року у справі №6-492цс15

П ОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Скляр Олександр Леонідович, комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна», Головне управління Державної міграційної служби України у м. Києві, про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення за заявою публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У червні 2012 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 22 червня 2007 року між банком та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк надав відповідачу кредит у розмірі 600 тис. дол. США зі сплатою 11,2 % річних та строком повернення до 21 червня 2027 року. Цього ж дня для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_8 було укладено іпотечний договір, згідно з яким останній передав ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в іпотеку належну йому на праві власності квартиру 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова в місті Києві. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_8 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилася заборгованість, що станом на 7 грудня 2011 року складала 6 млн 705 тис. 849 грн 4 коп., у рахунок погашення якої банк просив звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідачів з указаної квартири.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Постановлено: в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_8 перед ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» у сумі 6 млн 705 тис. 849 грн 4 коп. звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова в місті Києві.

Звернення стягнення на предмет іпотеки провести шляхом проведення прилюдних торгів та встановити початкову ціну предмета іпотеки на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій;

виселити ОСОБА_8, ОСОБА_9 з квартири 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова в місті Києві;

відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру та виселення до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VII.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково, рішення Апеляційного суду м. Києва від 16 грудня 2014 року скасовано й залишено в силі рішення Печерського районного суду м. Києва від 14 жовтня 2014 року.

У поданій заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує питання про скасування ухвалених у справі судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

На підтвердження своїх доводів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року, 15 квітня 2015 року, де на його думку, зазначені норми права застосовані по-іншому.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 22 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_8 було укладено кредитний договір № 11-07-И/12, а також додаткові угоди до нього № 1 від 28 серпня 2008 року та № 2 від 22 лютого 2010 року, за умовами яких ОСОБА_8 отримав кредит в розмірі 600 тис. дол. США строком до 21 червня 2027 року зі сплатою 11,2 % річних за користування кредитом.

Того ж дня у забезпечення належного виконання зобов'язань за вказаним договором між його сторонами було укладено договір іпотеки, згідно з яким ОСОБА_8 передав в іпотеку банку належну йому на праві власності квартиру 104 у будинку 4 на вулиці Драгоманова у місті Києві.

Крім того, 22 червня 2007 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_9 було укладеного договір поруки № 11-07-П/12.

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_8 грошових зобов'язань за кредитним договором утворилась заборгованість, яка станом на 7 грудня 2011 року складала 6 млн 705 тис. 849 грн 4 коп., про необхідність сплати якої банк неодноразово повідомляв відповідачів.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчий кредит в іноземній валюті, не можна задовольнити, оскільки на спірні правовідносини, які склалися між сторонами у справі, поширюється дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Така відмова має тимчасове правове значення, і банк може звернутися з указаним позовом після закінчення дії мораторію.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позов, апеляційний суд виходив з того, що Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не встановлено, що іпотека припиняється, лише встановлено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу в касаційному порядку, погодився з висновками суду першої інстанції, вказавши на правильне застосування судом статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 березня 2015 року та 15 квітня 2015 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні вимог банку про звернення стягнення на предмет іпотеки, указав, що установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 1 статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.