П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа - приватний нотаріус Чігріна Ганна В'ячеславівна, про визнання договору недійсним, визнання права власності, витребування майна за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У січні 2013 року перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва в інтересах ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 про визнання договору недійсним, визнання права власності, витребування майна.
Перший заступник прокурора Шевченківського району м. Києва зазначав, що за результатами проведеної перевірки щодо законності відчуження 54/100 частини квартири АДРЕСА_1 в м. Києві встановлено, що рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правовий захист» від 20 січня 2009 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_11: визнано дійсним договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, укладений 11 листопада 2008 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та визнано за ОСОБА_11 право власності на це майно.
Крім того, рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 14 грудня 2011 року визнано за ОСОБА_11 право власності на 54/100 частини квартири АДРЕСА_1 в м. Києві.
1 лютого 2012 року ОСОБА_11 здійснив відчуження зазначеного майна за договором купівлі-продажу ОСОБА_12, яка продала це майно за договором купівлі-продажу від 25 лютого 2012 року ОСОБА_13
19 грудня 2012 року СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 146, частиною першою статті 185, частиною другою статті 289, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 356 Кримінального кодексу України (далі - КК України); потерпілим у цьому кримінальному провадженні визнано ОСОБА_10 У ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_11 за домовленістю з не встановленою слідством особою за грошову винагороду підписував договори купівлі-продажу спірного нерухомого майна без наміру набуття права власності на нього (відчуження), не сплачуючи та не отримуючи кошти за нього.
Посилаючись на те, що дійсні власники спірного майна - ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 не були стороною договору купівлі-продажу цього майна та учасниками судового розгляду щодо спірного майна, вказане майно вибуло з їхнього володіння поза їх волею, крім того, зазначені особи неодноразово перебували на лікуванні в психіатричних закладах, перебувають на обліку у лікаря-психіатра й не спроможні самостійно захистити свої порушені права та реалізувати процесуальні повноваження, заступник прокурора Шевченківського району м. Києва просив на підставі статей 15, 16, 203, 215, 317, 318, 330, 346, 388, 658 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 1 лютого 2012 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_12, визнати за ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 право власності на 54/100 частини квартири АДРЕСА_1 в м. Києві та витребувати від ОСОБА_13 на їхню користь указане нерухоме майно.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року позовні вимоги першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва задоволено частково: визнано недійсним договір купівлі-продажу 54/100 частини квартири АДРЕСА_1 в м. Києві, укладений 1 лютого 2012 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_12; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Шевченківського району м. Києва відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року залишено без змін.
У заяві про перегляд рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 червня 2014 року, рішення Апеляційного суду м. Києва від 15 жовтня 2014 року та ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року заступник Генерального прокурора України просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог з підстав, передбачених пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року (справа № 6-103гс15) та 11 лютого 2015 року (справа № 6-1цс15) висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах статей 203, 317, 319, 321, 330, 388 ЦК України.
На обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора України надав копії постанов Верховного Суду України від 17 жовтня 2011 року й 11 лютого 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві заступника Генерального прокурора України доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 в м. Києві.
Рішенням Постійно діючого третейського суду при асоціації «Правовий захист» від 20 січня 2009 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_11 до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10: визнано дійсним договір купівлі-продажу 54/100 частини квартири АДРЕСА_1 в м. Києві, укладений 11 листопада 2008 року між ОСОБА_11 і ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, та визнано за ОСОБА_11 право власності на вказане майно.
Рішенням Брянківського міського суду Луганської області від 14 грудня 2011 року позовні вимоги ОСОБА_11 до ОСОБА_17. і ОСОБА_16 задоволено: визнано за ОСОБА_11 право власності на 54/100 частини квартири АДРЕСА_1 в м. Києві. Указане рішення суду оскаржено ОСОБА_11 до Апеляційного суду Луганської області, проте відомості щодо розгляду апеляційної скарги в матеріалах справи відсутні.
1 лютого 2012 року ОСОБА_11 здійснив відчуження зазначеного нерухомого майна за договором купівлі-продажу ОСОБА_12, яка продала це нерухоме майно за договором купівлі-продажу від 25 лютого 2012 року ОСОБА_13
19 грудня 2012 року СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 146, частиною першою статті 185, частиною другою статті 289, частиною четвертою статті 190, частиною першою статті 356 КК України; потерпілим у цьому кримінальному провадженні визнано ОСОБА_10 Допитаний у судовому засіданні ОСОБА_11 як свідок пояснив, що на прохання його роботодавця він погодився оформити на себе квартиру, при цьому власні кошти за неї не сплачував, за цю послугу йому повинні були заплатити грошові кошти. Для оформлення купівлі квартири ним були підписані чисті аркуші паперу. Перебуваючи в нотаріуса, ОСОБА_11 зрозумів, що квартира на нього вже оформлена і повинен бути укладений договір купівлі-продажу іншій, невідомій йому особі, який він і підписав.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 1 лютого 2012 року, суд першої інстанції керувався тим, що волевиявлення ОСОБА_11 на придбання спірного нерухомого майна не було вільним і не відповідало його внутрішній волі, укладання спірного договору купівлі-продажу не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, що суперечить частині третій статті 203 ЦК України та є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до статті 215 цього Кодексу. Разом з тим суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо визнання права власності на спірне майно не підлягають задоволенню, оскільки право власності ОСОБА_11 виникло з підстав, визначених законом, зокрема на підставі рішення суду, яке є чинним. Крім того, не підлягає задоволенню вимога про витребування спірного майна з володіння ОСОБА_13, оскільки така вимога може бути заявлена тільки власником майна.
Сервіси для юристів