П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
16 вересня 2015 року м. Київ
Судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України у складі:
Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Барбари В.П.,Колесника П.І.,Сімоненко В.М., Берднік І.С.,Лященко Н.П.,Шицького І.Б., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Ємця А.А.,Потильчака О.І., Жайворонок Т.Є.,Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_15 до міського комунального підприємства «Основаніє», Запорізької міської ради про відшкодування моральної шкоди за заявою ОСОБА_15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л и :
У вересні 2014 року ОСОБА_15 звернулася до суду з позовом до міського комунального підприємства «Основаніє» (далі - МКП «Основаніє»), Запорізької міської ради про відшкодування моральної шкоди. Свої вимоги позивачка обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в ліфті 2-го під'їзду будинку АДРЕСА_1, у квартирі НОМЕР_1 якого вона проживає, загинула її дочка ОСОБА_16, яка на той час була вагітною. Смерть настала внаслідок отримання нею тілесних ушкоджень, не сумісних із життям. Причиною аварії є несправність ліфта, власником якого є МКП «Основаніє». Також позивач зазначає , що 1 січня 2006 року комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 1» (далі - КП «ВРЕЖО № 1»), правонаступником якого є МКП «Основаніє», уклало договір підряду з товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжліфт-2» (далі - ТОВ «Запоріжліфт-2») на утримання і обслуговування ліфтів, у тому числі і ліфта, через несправність якого і стався нещасний випадок із ОСОБА_16 На думку позивача, відповідальність за придбання, встановлення і допуск до експлуатації неякісного, саморобного механізму повинен нести його власник - МКП «Основаніє», оскільки робота ліфта є частиною комунальних послуг, гроші за надання яких від населення отримувало саме воно. Позивач просила стягнути з останнього на свою користь 6 557 056 грн. на відшкодування моральної шкоди на підставі статей 1167, 1187 ЦК України.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з МКП «Основаніє» на користь ОСОБА_15 1 526 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Додатковим рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2014 року стягнуто з МКП «Основаніє» в дохід держави 152 600 судового збору.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 18 листопада 2014 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_15 відхилено, рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року залишено без змін.
У заяві ОСОБА_15 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, рішення апеляційного суду Запорізької області від 25 грудня 2014 року та залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: частини другої статті 1172, статті 1187 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Відповідно до змісту ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню.
Судом установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 12 год. 30 хв. у ліфті 2-го під'їзду буднику АДРЕСА_1 стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_16 отримала тяжкі тілесні ушкодження, від яких померла.
Балансоутримувачем житлового будинку АДРЕСА_1 є МКП «Основаніє», яке надавало послуги з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. Крім того МКП «Основаніє» є власником пасажирського ліфта, розташованого в цьому будинку, заводський № 1250, реєстраційний № 73576.
Вказаний пасажирський ліфт (дата реєстрації - 30 квітня 2004 року) встановлено у будинку АДРЕСА_1 у грудні 2003 року, а відповідно до розділу «Запис результатів опосвідчення» введено в експлуатацію 18 травня 2004 року.
Монтаж вказаного ліфта згідно з актом технічної готовності ліфта від 17 травня 2004 року здійснило ТОВ «Запоріжліфт-2» на підставі дозволу на монтаж від 5 вересня 2001 року № 590.01.23-29.22.1, виданого Територіальним управлінням Держнаглядохоронпраці України у Запорізькій області.
1 січня 2006 року між КП «ВРЕЖО № 1» (замовник), правонаступником якого є МКП «Основаніє», та ТОВ «Запоріжліфт-2» (підрядник) було укладено договір підряду № 64 на технічне обслуговування і ремонт ліфтів з терміном дії до 31 грудня 2010 року.
Відповідно до висновку судової експертизи в галузі охорони праці та безпеки життєдіяльності від 9 квітня 2012 року № 17 технічною причиною нещасного випадку, що стався ІНФОРМАЦІЯ_1 близько 12 год. 30 хв. у ліфті 2-го під'їзду буднику АДРЕСА_1, внаслідок якого загинула ОСОБА_16, став неконтрольований рух ліфта при незачинених дверях кабіни.
Обставинами, які обумовили настання нещасного випадку згідно з даними, наведеними в акті технічного огляду ліфта пасажирського, проведеного експертами з промислової безпеки Запорізького ЕТЦ від 15 лютого 2010 року та в листі ТОВ «Карат-Ліфткомплект», є одночасне не спрацювання ланцюга безпеки, який контролює стан дверей кабіни та шахти; не спрацювання реверсивного руху дверей кабіни при наявності перешкоди між стулками дверей; не спрацювання пристрою безпеки, який контролює несанкціоноване проникнення в шахту ліфта (відкриття будь-якої з дверей шахти); невідповідність блоку логіки вимогам технічних умов ДУАМ 1.405.001 ТУ.
Причинами, що обумовили настання нещасного випадку, є: незадовільний технічний стан ліфта пасажирського, який експлуатувався з несправними механізмами безпеки та блокування; незадовільна організація і технологія технічного обслуговування ліфтів та їх безпечної експлуатації, в тому числі, з боку начальника КП «ВРЕЖО № 1» ОСОБА_17 та майстра виробничої дільниці ОСОБА_18 щодо організації безпечної експлуатації ліфтів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до положень частин 1, 2 статті 1167, частини п'ятої статті 1187 ЦК України на володільця джерела підвищеної небезпеки покладено відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності його вини у її заподіянні, а так як власником ліфта, що встановлений в житловому будинку по АДРЕСА_1, 2-ий під'їзд, є КП «ВРЕЖО № 1», а отже і відповідальність за заподіяну позивачу моральну шкоду повинно нести МКП «Основаніє», як правонаступник КП «ВРЕЖО № 1».
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що на час спричинення шкоди - ІНФОРМАЦІЯ_1, діяв договір підряду, що був укладений між КП «ВРЕЖО № 1» (замовник), правонаступником якого є МКП «Основаніє», та ТОВ «Запоріжліфт-2». Таким чином, володільцем джерела підвищеної небезпеки було ТОВ «Запоріжліфт-2», і саме його працівники у кримінальній справі були визнані винними у бездіяльності з ремонту і обслуговування вказаного ліфта, крім того, встановлено прямий причинний зв'язок між їх бездіяльності та загибеллю дочки позивача.
У наданих для порівняння:
- постанові Вищого господарського суду України від 16 жовтня 2013 року, суд касаційної інстанції, погоджуючись з судом апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідно до приписів статті 1172 ЦК України, замовник відшкодовує шкоду, завдану іншій особі підрядником, якщо він діяв за завданням замовника (ч.2), а оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами договір на виконання агрохімічних робіт по обробітку посівів за своєю правовою природою є договором підряду, і виконавець авіаційно-хімічних робіт діяв за завданням замовника, а тому суд дійшов до правильного висновку щодо відповідальності відповідача як замовника;
Сервіси для юристів