ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про встановлення припиненою іпотеки за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень,
в с т а н о в и л а :
У жовтні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (далі - ПАТ «Державний ощадний банк України»), у якому просила визнати припиненим зобов'язання, яке виникло з договору іпотеки, укладеного 16 травня 2008 року між нею та відповідачем, предметом якого є квартира АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_7 на праві власності, відповідно до вимог частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку», оскільки повторні прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки не відбулися, а стягувач відмовився від свого права придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна. Позивачка вважала, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 49 Закону в редакції від 15 грудня 2005 року, тобто в редакції Закону на момент укладення іпотечного договору.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 6 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 травня 2015 року, у позові відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на навий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 49 Закону України «Про іпотеку».
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.
Відповідно до змісту ст. 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
Судами встановлено, що 16 травня 2008 року між ВАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_7 укладено договір іпотечного кредиту, за яким банк надав позивачці кошти в розмірі 728 280 грн. на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_1, зі сплатою 14,75 % річних, з кінцевим терміном повернення коштів до 16 травня 2028 року.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 22 серпня 2009 року, прізвище ОСОБА_7 змінено на ОСОБА_7 (а.с.26).
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2011 року з ОСОБА_7 на користь ВАТ «Державний ощадний банк України» стягнуто заборгованість за кредитним договором в розмірі 1 017 496 грн. 99 коп. У рахунок погашення вказаної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_7
На підставі зазначеного судового рішення було видано виконавчий лист від 19 січня 2012 року.
25 січня 2012 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до листа ТОВ «Укрспецторг Групп» від 14 лютого 2013 року прилюдні торги з реалізації предмета іпотеки були призначені на 4 березня 2013 року (а.с. 19).
Відповідно до інформації про повідомлення від 13 червня 2013 року повторні прилюдні торги з урахуванням переоцінки предмета іпотеки призначались на 1 липня 2013 року (а.с.22).
Постановою державного виконавця від 6 грудня 2013 року вказаний виконавчий лист повернуто стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з відмовою стягувача залишити за собою нереалізоване під час виконання рішення суду майно боржника.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що основне зобов'язання позивача за кредитним договором не припинено, а тому продовжує дію й іпотека, як забезпечення виконання цього зобов'язання. ОСОБА_7 не виконує умови договору й не вживає заходи щодо погашення заборгованості за кредитним договором. За змістом частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» відмова іпотекодержателя від залишення за собою предмета іпотеки в рахунок погашення боргу після того як повторні прилюдні торги не відбулися не є підставою для обов'язкового припинення іпотеки. Указана норма не зобов'язує іпотекодержателя зарахувати на свій баланс предмет іпотеки в рахунок погашення боргу в разі визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, а надає таке право, тобто є диспозитивною. У разі відмови від нього іпотекодержатель не позбавляється можливості задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки в інший, визначений договором спосіб. Крім того, до правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 39 Закону в редакції від 22 вересня 2011 року, чинній на момент проведення прилюдних торгів, якою передбачено можливість припинення договору іпотеки в разі якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами третіх прилюдних торгів, однак у справі встановлено, що про проведення третіх прилюдних торгів оголошено не було.
Проте в наданих для порівняння:
- постанові від 7 жовтня 2015 року (справа № 6-222цс15) Верховний Суд України виходив із того, що за змістом частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» (в редакції, яка була чинною на момент проведення прилюдних торгів) якщо іпотекодержатель не скористався правом, передбаченим частиною першою цієї статті, за результатами других прилюдних торгів, іпотека може бути припиненою за рішенням суду. Припинення іпотеки у зв'язку з застосуванням цього Закону є правом суду, рішення якого повинно прийматись з урахуванням конкретних обставин справи. Факт того, що строк договору кредиту не сплинув, не може бути підставою для відмови від погашення заборгованості за рахунок нереалізованого за наслідками торгів предмета іпотеки, оскільки порушує права боржника на законне очікування прийняття предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості та штучно збільшує заборгованість боржника за кредитним договором.
В постанові викладено висновок про можливість припинення іпотеки на підставі положень частини третьої статті 49 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_321/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>.
- постанові від 23 вересня 2014 року (справа №3-113гс14) Верховний Суд України виходив із того, що пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» № 3795-VІ від 22 вересня 2011 року передбачено, що його дія не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання чинності цього Закону. Ураховуючи те, що кредитний договір, так і іпотечний договір, за яким провадиться звернення стягнення по наказу, укладені до набрання чинності Закону № 3795-VІ від 22 вересня 2011 року, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню та редакція Закону, яка була чинною на момент їх виникнення, тобто редакція Закону на момент укладення кредитного та іпотечного договорів.
Сервіси для юристів