П ОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» про поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, стягнення недоотриманої заробітної плати та середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що з 10 липня 2006 року він працював на посаді водія другого класу бази нафтопродуктів станції Матейкове державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України «Укрзалізничпостач» (далі - ДП «Укрзалізничпостач»), а з 15 січня 2007 року його переведено на посаду водія першого класу цієї ж бази нафтопродуктів. Наказом директора ДП «Укрзалізничпостач» від 7 серпня 2014 року № 380-ос його звільнено з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі пункту 1 частини першої -статті 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2015_05_21/pravo1/KD0001.html?pravo=1>). Вважаючи звільнення незаконним через недотримання відповідачем вимог статей 42, 49-2 КЗпП України, зокрема відповідач не врахував переважного права працівника на залишення на роботі, не провів остаточного розрахунку при звільненні, що спричинило моральну шкоду, яка полягала у душевних стражданнях, втраті нормальних життєвих зв'язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, звернення до лікарні з приводу головного болю проходження курсу лікування з 11 серпня по 1 вересня 2014 року, при цьому позивач є інвалідом третьої групи, до пенсії йому залишилося кілька років, що утруднює подальше працевлаштування. Окрім цього, відповідач незаконно звільнив його з роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників у період утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що суперечить вимогам Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_02_23/pravo1/T124442.html?pravo=1>, тому ОСОБА_6 просив поновити його на роботі з 8 серпня 2014 року, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу, нараховану та невиплачену заробітну плату за період з 1 лютого 2007 року до 8 серпня 2014 року, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 8 серпня 2014 року по день фактичного розрахунку та 25 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ДП «Укрзалізничпостач» на користь ОСОБА_6 4 тис. 74 грн 21 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_6 на посаді водія першого класу бази нафтопродуктів (паливно-технологічного відділу) станції Матейкове ДП «Укрзалізничпостач» із 7 серпня 2014 року. Зобов'язано ДП «Укрзалізничпостач» виплатити ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 7 серпня по 18 грудня 2014 року. Стягнуто з ДПМТЗ ЗТУ «Укрзалізничпостач» на користь ОСОБА_6 4 тис. 74 грн 21 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з роботи. У задоволенні решти позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року касаційну скаргу ДП «Укрзалізничпостач» задоволено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року скасовано та залишено в силі рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 10 жовтня 2014 року.
У поданій заяві ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року і змінити рішення Апеляційного суду Вінницької області від 18 грудня 2014 року в частині задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 42, 49-2, 237-1 КЗпП України та статті 5 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження своїх доводів ОСОБА_6 наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року, 29 січня, 28 травня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 17 грудня 2013 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1, 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є: неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права. <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T150192?edition=2015_02_12>
Відповідно до змісту статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що скорочення штату працівників відбулось відповідно до наказу директора ДП «Укрзалізничпостач» ОСОБА_8 від 14 травня 2014 року № 75 «Про внесення змін до організаційної структури» з метою її впорядкування, дотримання фінансової дисципліни та ефективного використання коштів на утримання працівників в умовах обмеженого фінансування витрат шляхом оптимізації чисельності та скорочення адміністративних і виробничих витрат за погодженням з генеральним директором Укрзалізниці. З 25 липня 2014 року внесено зміни до організаційної структури підприємства, а саме: виведено 280 штатних одиниць, введено до організаційної структури підприємства 256 штатних одиниць, створено нові відділи.
21 травня 2014 року ДП «Укрзалізничпостач» до територіального органу Державної служби зайнятості подало звітність за встановленою формою про заплановане масове вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці.
На розширеному засіданні профспілкового комітету ДП «Укрзалізничпостач» від 31 липня 2014 року було розглянуто подання директора підприємства ОСОБА_8 про надання згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_6 на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2015_05_21/pravo1/KD0001.html?pravo=1>. Це подання розглядалось у присутності позивача, який відмовився від запропонованої посади прибиральника території бази та переведення на іншу роботу на підприємстві.
22 травня 2014 року ОСОБА_6 особисто під підпис попереджено про подальше вивільнення, запропоновано іншу посаду, однак позивач відмовився від запропонованої посади, про що містяться відомості у протоколі розширеного засідання профспілкового комітету ДП «Укрзалізничпостач».
Наказом від 7 серпня 2014 року № 380-ос ОСОБА_6 було звільнено з посади водія першого класу бази нафтопродуктів станції Матейкове ДП «Укрзалізничпостач» у зв'язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_213/ed_2015_05_21/pravo1/KD0001.html?pravo=1>.
Задовольняючи частково позов ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач обґрунтовано не застосував положення статті 42 та 49-2 КЗпП України у зв'язку зі скороченням посади позивача, заборона на скорочення чисельності або штату працівників, передбачена статтею 3 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_02_23/pravo1/T124442.html?pravo=1>, не може бути застосована з огляду на положення статті 5 ЦК України, оскільки постанова Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_11_12/pravo1/KP140200.html?pravo=1> прийнята пізніше, ніж виданий 14 травня 2014 року наказ № 75 «Про внесення змін до організаційної структури».
Ухвалюючи рішення в частині відмови у відшкодуванні власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику за затримку середньої заробітної плати на підставі статті 237-1 КЗпП України, суд виходив з того, що позивач не навів доказів нездійснення виплат заробітної плати.
Суд касаційної інстанції, переглядаючи справу, погодився з висновками суду першої інстанції, указавши на правильне застосування судом норм матеріального права.
Разом з тим в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 січня 2013 року та від 29 січня 2014 року, на які як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права посилається у своїй заяві ОСОБА_6, касаційний суд зазначив про необхідність належного з'ясуваннями судами при вирішенні спору про поновлення на роботі наявності переважного права позивача на залишенні на роботі з урахуванням того, що вимоги статті 42 КЗпП України не містять вичерпного переліку працівників, яким надається таке переважне право.
В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року касаційний суд погодився з висновками суду, що позивач мав найменший стаж роботи на підприємстві, а відповідно до вимог статті 42 КЗпП України при рівних умовах продуктивності праці та кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації. При цьому касаційний суд передав справу на новий апеляційний розгляд, указавши на те, що суд апеляційної інстанції не мотивував мотивів відхилення доводів позивача про заподіяння йому моральної шкоди винними діями відповідача, який повинен довести відсутність своєї вини у завданні шкоди працівнику.
Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції під час розгляду двох чи більше справ з тотожними предметами спору, підставами позову та аналогічними обставинами й однаковим регулюванням норм матеріального права у спірних правовідносинах дійшов протилежних висновків щодо заявлених вимог, оскільки у справі, яка переглядається, та у справах, за результатами розгляду яких судом касаційної інстанції ухвалено судові рішення, надані для порівняння, наявні різні фактичні обставини.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2013 року суд виходив з того, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (стаття 5 ЦК України), що закріплено частиною першою статті 58 Конституції України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_186/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1>. До події, факту застосовується той закон <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/T991105.html?pravo=1> або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Водночас Конституція України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_03_02/pravo1/Z960254K.html?pravo=1> передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Отже, виходячи із доводів заяви, змісту судового рішення суду касаційної інстанції, що переглядається, відсутні підстави, які б свідчили про невідповідність судового рішення викладеному у постанові Верховного Суду України висновку в частині застосування статті 5 ЦК України .
Сервіси для юристів