П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року м. Київ
Судові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гуменюка В.І., суддів:Берднік І.С.,Колесника П.І.,Романюка Я.М., Ємця А.А.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Жайворонок Т.Є.,Потильчака О.І.,Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,
за участю прокурора Сахно Наталії Вікторівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_12, ОСОБА_13, третя особа - комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», про визнання рішення селищної ради і державного акта на право власності на землю недійсними та визнання права власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року,
в с т а н о в и л и:
У січні 2013 року прокурор м. Ірпеня в інтересах держави звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель на АДРЕСА_1. На підставі цього рішення ОСОБА_12 видано державний акт на право власності на земельну ділянку. 24 квітня 2009 року за договором купівлі-продажу спірну земельну ділянку придбав ОСОБА_13 і на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому на ім'я ОСОБА_12, зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_13 Спірна ділянка відповідно до рішення Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1956 року перебуває у постійному користуванні комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство») і відноситься до земель лісогосподарського призначення, що стверджується проектом організації лісового господарства і таксаційними описами ділянки.
Уточнивши та збільшивши позовні вимоги, а також посилаючись на порушення Коцюбинською селищною радою положень Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Лісового кодексу України, статті 9 Закону України від 17 червня 2004 року № 1808-IV «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачено обов'язковість проведення державної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення, статей 3, 10, 12, 13, 23 Закону України від 20 квітня 2000 року № 1699-III «Про планування і забудову територій», статей 16, 21, 228, 328, 392, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та вважаючи, що Коцюбинська селищна рада рішення про відчуження вказаної земельної ділянки прийняла з перевищенням повноважень, оскільки ця ділянка розташована за межами селища; ділянка лісового фонду передана у власність ОСОБА_12 без вилучення в установленому порядку у КП «Святошинське лісопаркове господарство» та без зміни її цільового призначення; укладений між відповідачами договір купівлі-продажу на підставі статті 228 ЦК України є нікчемним правочином, оскільки порушує публічний порядок, перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_13 відбувся з порушенням вимог чинного законодавства, - прокурор м. Ірпеня просив: визнати незаконним рішення селищної ради від 25 грудня 2008 року про передачу у власність ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель на АДРЕСА_1; визнати недійсним державний акт на право власності на вказану земельну ділянку, виданий ОСОБА_12, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_13 і скасувати державну реєстрацію цього акта та визнати право власності на спірну земельну ділянку за державою.
Ірпінський міський суд Київської області заочним рішенням від
1 липня 2013 року позов прокурора м. Ірпеня в інтересах держави задовольнив частково: визнав недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на вул. Райдужній, 12 у смт Коцюбинському»; визнав недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1 виданий на ім'я ОСОБА_12, з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_13 та скасував його держану реєстрацію; у задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Апеляційний суд Київської області рішенням від 9 липня 2014 року заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 1 липня
2013 року в частині визнання недійсним державного акта та скасування його державної реєстрації скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовив; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 8 жовтня 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилила, зазначені судові рішення залишила без змін.
У липні 2015 року до Верховного Суду України звернувся заступник Генерального прокурора України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 125, 126, 152, 155 ЗК України та статей 215, 216, 228 ЦК України, що спричинило ухваленні різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а також на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У зв'язку із цим заступник Генерального прокурора України просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року й рішення Апеляційного суду Київської області 9 липня 2014 року та залишити в силі заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 1 липня 2013 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора Сахно Н.В., дослідивши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно з пунктами 1, 4 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно зі статтею 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що рішенням Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність ОСОБА_12 земельної ділянки площею 0,15 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських споруд та будівель на АДРЕСА_1. На підставі вказаного рішення ОСОБА_12 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1. 24 квітня 2009 року ОСОБА_12 продала належну їй земельну ділянку ОСОБА_13, про що на державному акті зроблено відмітку про перехід права власності.
Задовольняючи частково позов і визнаючи незаконним рішення Коцюбинської селищної ради від 25 грудня 2008 року та недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що це рішення прийняте Коцюбинською селищною радою з перевищенням її повноважень, оскільки селищна рада розпорядилась земельною ділянкою, яка розташована за межами населеного пункту. При цьому суд установив, що договір купівлі-продажу укладено з дотриманням вимог закону, а прокурор не надав жодного доказу наявності наміру сторін або однієї з них порушити публічний порядок; твердження позивача про нікчемність укладеного правочину є неправомірним. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, суд визнав ці вимоги безпідставними.
Частково скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову про визнання недійсним державного акта на право власності на землю та скасування його державної реєстрації, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що за положеннями ЗК України правовою підставою набуття громадянином права власності на земельну ділянку є укладення цивільно-правової угоди, а державний акт, що видається на підставі такої угоди, лише посвідчує право особи на земельну ділянку. Отже, без установлення судом недійсності правочину як правової підстави придбання громадянином земельної ділянки визнання недійсним державного акта, виданого на підставі цього правочину, у такому випадку є необґрунтованим.
У заяві про перегляд судових рішень заступника Генерального прокурора України посилається на невідповідність ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 жовтня 2014 року викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Сервіси для юристів