П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю позивача ОСОБА_8, -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Головного управління Державного агентства земельних ресурсів у Житомирській області (далі - Управління) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2014 року ОСОБА_8 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління про визнання протиправними дій щодо вимоги надати документи, не передбачені статтею 123 Земельного кодексу України (далі - ЗК), та зобов'язання відповідача розглянути його клопотання від 25 березня 2014 року і прийняти рішення відповідно до чинного законодавства.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю відмови Управління у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 140 га для ведення фермерського господарства з мотивів ненадання позивачем документів, передбачених статтею 7 Закону України від 19 червня 2003 року № 973-ІV «Про фермерське господарство» (далі - Закон № 973-ІV), як такої, що не відповідає вимогам статті 123 ЗК в частині заборони вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією нормою.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 25 березня 2014 року позивач звернувся до Управління із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки орієнтовною площею 140 га із земель запасу та резерву на території Осівецької сільської ради Брусилівського району Житомирської області для ведення фермерського господарства.
Листом від 7 квітня 2014 року № 19-6-0.21-1989/2-14 Управління повідомило ОСОБА_8 про необхідність додатково надати: графічні матеріали (з відображенням на них бажаного місця розташування земельної ділянки), документи, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві, або документ про освіту в аграрному закладі, копії паспорта та ідентифікаційного коду.
Вважаючи дії Управління протиправними, ОСОБА_8 звернувся до суду з відповідним позовом.
Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 16 травня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 1 вересня 2014 року, позов задовольнив: визнав протиправними дії Управління та зобов'язав його розглянути клопотання ОСОБА_8 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки для ведення фермерського господарства.
Своє рішення щодо задоволення позову суд першої інстанції мотивував тим, що позиція відповідача про необхідність надати документи, які не передбачені статтею 123 ЗК, є протиправною.
Вищий адміністративний суд України постановою від 18 листопада 2015 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасував та відмовив у задоволенні позову ОСОБА_8
Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, ОСОБА_8 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 123 ЗК та статті 7 Закону № 973-ІV.
На обґрунтування заяви додано копії рішень Вищого адміністративного суду України від 2 серпня 2012 року, 28 жовтня 2014 року та 13 травня 2015 року (справи №№ К/9991/24702/12, К/800/46386/14, К/800/46382/14 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, що розглядається, відмовляючи у задоволенні позову, касаційний суд виходив із того, що позивач при поданні заяви до відповідача має обґрунтувати право на отримання земельної ділянки у користування, а відповідач, приймаючи рішення про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства, має перевірити наявність дотримання заявником вимог до такої заяви відповідно до статті 7 Закону № 973-ІV та статті 123 ЗК.
Водночас у наданому на порівняння рішенні від 2 серпня 2012 року Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для передачі фермерському господарству земельної ділянки поза процедурою продажу на конкурсних засадах (земельних торгах), передбаченою статтею 124 ЗК.
В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2014 року, яку надано на порівняння, зазначено, що частиною другою статті 123 ЗК не передбачено долучення до відповідного клопотання документів, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.
У наданій на порівняння постанові Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2015 року суд касаційної інстанції зазначив, що з 1 січня 2013 року питання передачі земельної ділянки державної власності для ведення фермерського господарства належить до компетенції центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів, тому Брусилівська районна державна адміністрація Житомирської області, приймаючи розпорядження від 25 лютого 2014 року № 23 «Про відмову в наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_8В.», діяла правомірно.
Викладене свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме частин першої, сьомої статті 7 Закону № 973-ІV та статті 123 ЗК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, однак у справі, що розглядається, матеріальне право застосовано правильно.
З огляду на положення статей 22, 31, 93, 124 ЗК землі сільськогосподарського призначення можуть надаватись громадянам для ведення фермерського господарства та використовуватися цим господарством, зокрема, на умовах оренди.
За правилом статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки
Відповідно до частини другої статті 123 ЗК особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, в якому зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки).
Сервіси для юристів