П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 березня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоМаринченка В.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом приватного підприємства «Вестра» (далі - Підприємство) до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області
(далі - ГУ ДКСУ), за участю прокуратури м. Одеси, про визнання бездіяльності протиправною та стягнення надмірно сплачених податків та зборів,
встановила:
У листопаді 2012 року Підприємство звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними дії Митниці щодо повернення надмірно сплачених до бюджету податків і зборів у розмірі 9 904 151 грн 32 коп. та стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства зазначеної суми.
На обґрунтування позову Підприємство посилалося на те, що воно 16 лютого 2012 року уклало контракт № ВЕАА/12 з компанією «RANDLUX SALES INC» (далі - Компанія), відповідно до пункту 1.1 якого Компанія як продавець зобов'язується поставляти, а Підприємство як покупець - приймати та оплачувати товар згідно зі специфікацією поставки або інвойсами. Обумовлений договором товар надійшов на підставі укладеного позивачем зовнішньоекономічного контракту, після чого позивач надав митному органу всі необхідні для митного оформлення товару документи. Митниця усно відмовила в прийнятті митних декларацій, митному оформленні та пропуску товару через митний кордон. Підприємство самостійно визначило митну вартість товару за шостим (резервним) методом, що призвело до надмірної сплати митних платежів та податку на додану вартість (далі - ПДВ).
Як установив суд, 16 лютого 2012 року Підприємство (покупець) уклало контракт № ВЕАА/12 з Компанією (продавець), згідно з пунктом 1.1 якого продавець зобов'язується поставляти, а покупець - приймати й оплачувати товар відповідно до специфікації поставки або інвойсів. Згідно з контрактом Компанія поставила позивачу згідно з інвойсами товари загальною фактурною вартістю 28 362 803 грн 64 коп. Митна вартість товарів, зазначених в вантажно-митних деклараціях (далі - ВМД), з урахуванням коригування згідно з шостим (резервним) методом визначення митної вартості складає 59 720 967 грн 91 коп.
Митну вартість товарів Підприємство визначило самостійно відповідно до шостого (резервного) методу визначення митної вартості нарахувало та сплатило платежі у загальній сумі 18 487 380 грн 41 коп.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 7 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалами Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 червня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року, позовні вимоги задовольнив виходячи із того, що митна вартість товару, яка самостійно визначена позивачем у ВМД за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, не відповідає вимогам законодавства щодо процедури визначення митної вартості товару, що імпортується в Україну, у зв'язку з чим позивач надмірно сплатив до бюджету мито та ПДВ.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Генеральна прокуратура України (далі - ГПУ), посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статей 49, 57, 59 Митного кодексу України 2012 року (далі - МК 2012 року), статей 264, 265, 266 Митного кодексу України 2002 року (далі - МК 2002 року) та Порядку повернення платниками коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом Державної митної служби України (далі - ДМСУ) від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364; далі - Порядок повернення), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року та постановити нове рішення. На обґрунтування заяви ГПУ додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 3 грудня, 5 лютого 2013 року (№№ К/9991/64968/12, К/9991/76160/11 відповідно), 21 січня 2014 року (№ К/9991/80753/12) та постанов від 17 жовтня 2013 року (№ К/9991/12878/11), 5, 19 березня (№№ К/800/40434/13, К/800/46496/13 відповідно) і 13 травня 2014 року (№№ К/800/46108/13, К/800/45654/13, К/800/46397/13), які, на її думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Крім того, у заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Митниця, посилаючись на неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України статей 81, 86, 88, 90, 260, 262, 264 - 266 МК 2002 року пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пунктів 3, 6, 11, 13, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які перемішуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766 (далі - Порядок декларування), пункту 2 Порядку оформлення та використання картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом ДМСУ від 12 грудня 2005 року № 1227 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842), також просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 11 березня 2014 року та постановити нове рішення. На обґрунтування заяви Митниця додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 13 травня 2014 року (№№ К/800/46108/13, К/800/45654/13, К/800/46397/13), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяв рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано зазначені норми права.
У постановах Вищого адміністративного суду України від 5 березня та 13 травня 2014 року цей суд, скасувавши рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з бюджету на користь товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АЛПЕКО» та приватного підприємства «Докстен» суми надмірно сплаченого ПДВ, виходив із того, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму ПДВ, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.
В ухвалі від 3 грудня 2013 року Вищий адміністративний суд України, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову, зазначив, що повернення надмірно сплачених платежів можливе за наявності факту надмірної сплати коштів та звернення платника до відповідного органу.
В ухвалі від 19 березня 2014 року Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції в частині повернення ТОВ «Ардіс» з Державного бюджету України надмірно сплачених ПДВ та мита, виходив із того, що апеляційний суд, постановляючи у справі рішення щодо стягнення з державного бюджету на користь позивача суми надмірно сплаченого ПДВ та ввізного мита, фактично визнав митну вартість ввезеного ним товару за першим методом, чим підмінив митний орган.
В доданій до заяви постанові Вищого адміністративного суду України від 17 жовтня 2013 року немає різного застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції в подібних правовідносинах, оскільки оспорюване рішення про визначення митної вартості товару Митницею за шостим (резервним) методом прийнято в межах компетенції та відповідно до чинного законодавства.
Крім того, ГПУ посилається на ухвали від 5 лютого 2013 року та 21 січня 2014 року, проте ці рішення не можуть братися до уваги, оскільки у зазначених ухвалах суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій, а справи направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позовних вимог, виходив із того, що митна вартість товару, визначена позивачем за шостим (резервним) методом визначення митної вартості, не відповідає процедурі визначення митної вартості, у зв'язку із чим позивач надмірно сплатив мито та ПДВ.
Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданих для порівняння рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
Згідно з частиною першою статті 260 МК 2002 року, який був чинним на момент укладення контракту від 16 лютого 2012 року, митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу.
Аналогічне положення закріплено і в частині першій статті 51 МК 2012 року.
Згідно зі статтею 262 МК 2002 року митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Відповідно до вимог статті 52 МК 2012 року заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII та главою 8 цього Кодексу.
Статтею 249 МК 2002 року передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.
Згідно з частиною восьмою статті 264 МК 2002 року декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.
Сервіси для юристів