ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Маринченка В.Л.,
суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Варра Трейд» (далі - ТОВ) до Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Митниця), Головного управління Державного казначейства України в Одеській області (на сьогодні - Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області; далі - ГУ ДКС), за участю прокуратури Малиновського району м. Одеси, про визнання бездіяльності протиправною, визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів,
в с т а н о в и л а:
У березні 2011 року ТОВ звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати протиправною бездіяльність Митниці щодо відмови у поверненні надмірно сплачених мита у сумі 739 659 грн 35 коп. та податку на додану вартість (далі - ПДВ) у сумі 7 685 801 грн; зобов'язати Митницю надати до ГУ ДКС підтвердження щодо зарахування до Державного бюджету України надмірно сплачених платежів; визнати недійсними рішення Митниці про визначення митної вартості товарів; стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь ТОВ суми надмірно сплачених платежів.
На обґрунтування позову ТОВ послалося на те, що надало всі необхідні документи для визначення митної вартості товару за ціною зовнішньоекономічного контракту. Надані документи є достатніми для визначення митної вартості товару за першим методом. Митниця, без достатніх для цього підстав, при визначенні митної вартості товару застосувала шостий (резервний) метод, внаслідок чого ТОВ сплатило до бюджету мито та ПДВ надмірно.
Суди встановили, що на підставі контракту від 7 вересня 2009 року № PRTV/2009, укладеного позивачем з компанією «РRIMECAR SALES INC.» (PANAMA), протягом періоду вересень-грудень 2009 року було ввезено та надано для митного оформлення товар (продукти харчування). Ціна на такий товар за умовами контракту визначається в інвойсах на окрему поставку. Загальна вартість поставленого товару за ціною договору склала 14 533 376 грн 69 коп.
Митниця прийняла рішення від 29 вересня 2009 року №№ 500000043/2009/003393/2, 500000043/2009/003394/2, 500000043/2009/003395/2 про визначення митної вартості товарів, задекларованих лише у трьох вантажних митних деклараціях (далі - спірні рішення).
Щодо решти ввезеного товару Митниця жодних рішень не приймала, а митна вартість цього товару була визначена самостійно декларантом.
Одеський окружний адміністративний суд постановою від 21 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовив.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 6 лютого 2013 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26 березня 2013 року, рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове - про задоволення позову: визнав протиправною бездіяльність Митниці щодо повернення надмірно сплачених ТОВ мита у сумі 739 659 грн 35 коп. та ПДВ у сумі 7 685 801 грн; визнав протиправними та скасував спірні рішення; постановив стягнути з Державного бюджету України через ГУ ДКС на користь ТОВ суми надмірно сплачених мита та ПДВ.
Крім того, з огляду на відмову від іншої частини позовних вимог, суд апеляційної інстанції закрив провадження у справі у цій частині.
У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час звернення із заявою; далі - КАС), Митниця зазначає, що в доданій до заяви ухвалі Вищого адміністративного суду України від 3 грудня 2013 року (справа № К/9991/64968/12) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 81, 86, 88, 90, 260, 262, 264-266 Митного кодексу України 2002 року (чинного на час виникнення спірних відносин; далі - МК), пункту 5.1 статті 5 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», пунктів 3, 6, 11, 13, 14 Порядку декларування митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, та подання відомостей для її підтвердження, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 року № 1766, пункту 2 Порядку оформлення й використання Картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів і транспортних засобів через митний кордон України, затвердженого наказом Державної митної служби України (далі - ДМСУ) від 12 грудня 2005 року № 1227 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2005 року за № 1562/11842; чинного на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок оформлення). Просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі постанову Одеського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження, виходив із того, що в доданому до заяви рішенні суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення МК та Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, затвердженого наказом ДМСУ від 20 липня 2007 року № 618 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2007 року за № 1097/14364; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок повернення).
Так, у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви, цей суд дійшов висновку, що у правовідносинах між митним органом та декларантом право останнього є порушеним у випадку відмови митного органу у митному оформленні товару за ціною, вказаною позивачем, та самостійного визначення митної вартості товару. При цьому рішення митного органу про відмову в митному оформленні товару виноситься в письмовій формі. У випадку відсутності письмового рішення митниці про відмову в митному оформленні товару заявник не може посилатися на порушення свого права, оскільки оскарження дій відповідача з мотивів, які ґрунтуються на припущенні про можливість порушення права, є безпідставним.
Крім того, суд зазначив, що повернути надмірно сплачені платежі можна за наявності факту надмірної сплати коштів та звернення платника до відповідного органу відповідно до Порядку повернення.
Натомість у справі, що розглядається, касаційний суд також, установивши, що митний орган усно відмовився пропускати задекларований позивачем товар за першим методом, не оформлюючи картки відмови, і позивач самостійно задекларував цей товар за третім та шостим методами, дійшов висновку про те, що митний орган не спростував, що митне оформлення товару з визначенням митної вартості за третім та шостим методами було здійснене саме на вимогу Митниці, тобто було наслідком неправомірних дій Митниці, про що свідчать прийняті Митницею спірні рішення. Крім того, Митниця відповідно до статті 266 МК не провела процедуру консультацій з декларантом щодо застосування наступних методів визначення митної вартості товару і не обґрунтувала неможливість застосування першого методу.
Касаційний суд також зазначив, що вимога про повернення надмірно сплачених коштів є похідною, тоді як відповідні заяви позивача про повернення надміру сплачених мита та ПДВ, що подані відповідно до Порядку повернення, Митниця залишила без задоволення. Отже, ці надмірно сплачені платежі підлягають стягненню з Державного бюджету України.
Колегія суддів вважає, що аналіз судового рішення у справі, що розглядається, та наданого для порівняння рішення суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував норми матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.
За змістом статті 260 МК митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до положень цього Кодексу, яким також встановлюються методи визначення митної вартості зазначених товарів та умови їх застосування.
Згідно зі статтею 262 МК митна вартість товарів і метод її визначення заявляються (декларуються) митному органу декларантом під час переміщення товарів через митний кордон України шляхом подання декларації митної вартості.
Статтею 249 МК передбачено, що митні органи самостійно визначають митну вартість на підставі ціни на ідентичні або подібні (аналогічні) товари лише за відсутності підтверджувальних документів, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі наявності обґрунтованих сумнівів щодо достовірності відомостей стосовно заявленої вартості.
Згідно з частиною восьмою статті 264 МК декларант має право оскаржити рішення митного органу щодо визначення митної вартості оцінюваних товарів до митного органу вищого рівня та/або до суду.
Сервіси для юристів