ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди, за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» (далі - ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот») про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 3 липня 1989 року він працював на Сєвєродонецькому виробничому обєднанні «Азот». Наказом підприємства № 76-к від 15 липня 2008 року позивача було звільнено з роботи.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року його було поновлено на роботі на тій самій посаді на ПАТ «Сєвєродонецьке обєднання «Азот» та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 71336 грн.
Рішенням апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 86895,54 грн за період з 17 липня 2008 року по 29 червня 2011 року.
Фактично позивача було поновлено на роботі 17 лютого 2012 року та цього ж числа звільнено з роботи за власним бажанням.
Проте розрахунок із позивачем при звільненні було проведено частково, оскільки середню заробітну плату за період з 30 червня 2011 року по 16 лютого 2012 року, за період затримки виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року про поновлення на роботі, відповідач здійснювати йому відмовився.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року у зв'язку із затримкою виконання рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року на його користь з відповідача було стягнуто середню заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 26673,39 грн.
Таким чином, на день його звільнення з роботи, тобто 17 лютого 2012 року, відповідач повинен був виплатити належну йому заробітну плату, однак випалтив її тільки 17 листопада 2014 року в розмірі 15616,80 грн. і 10 квітня 2015 року в розмірі 11056,59 грн. на підставі рішення Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 7 серпня 2013 року.
Позивач просив стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за власним бажанням з 17 листопада 2014 року.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 23 квітня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 27000,00 грн, компенсацію втрати доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати в розмірі 9045,36 грн та 1000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди, в решті позову відмовлено. Вирішено питання про оплату судових витрат.
Рішенням Апеляційного суду Луганської області від 4 листопада 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення Апеляційного суду Луганської області від 4 листопада 2015 року залишено без змін.
ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 лютого 2016 року з підстав передбачених пунктами 1, 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 24 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_118/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, 116 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_745/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, 117 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_748/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, 237 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1364/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1>-1 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_27/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1>КЗпП України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_27/ed_2016_05_17/pravo1/KD0001.html?pravo=1>, статті 76 Закону України «Про виконавче провадження» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_820738/ed_2016_05_17/pravo1/T990606.html?pravo=1>, частини 2 статті 2 Закону України «Про оплату праці» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_14/ed_2016_01_13/pravo1/Z950108.html?pravo=1>, 'статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5/ed_2003_01_16/pravo1/T002050.html?pravo=1>.
На підтвердження зазначених підстав заявником надано ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 лютого і 23 вересня 2015 року, ухвали Верховного Суду України від 15 лютого 2012 року, 11 травня 2011 року, 24 грудня 2008 року й постанови Верховного Суду України від, 26 грудня 2011 року, 27 березня 2013 року та 25 квітня 2012 року та 21 січня, 24 червня, 1 квітня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Під час розгляду справи суди встановили, що позивач з 3 липня 1989 року перебував у трудових відносинах з Сєвєродонецьким виробничим об'єднанням «Азот», яке з часом було перейменовано в ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот». 16 березня 1994 року його було переведено слюсарем з контрольно-вимірювальних приладів та автоматики 4 розряду та присвоєно в подальшому5 розряд слюсаря КВПтА, а потім 6 розряд за цією спеціальністю.
Наказом по підприємству № 76-к від 15 липня 2008 року його було звільнено з роботи з 16 липня 2008 року у зв'язку із скороченням штату.
Рішенням Сєвєродонецького міського суду Луганської області від 29 червня 2011 року позивача було поновлено на роботі на тій самій посаді на ПАТ «Сєвєродонецьке об'єднання «Азот» та стягнуто з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 71336 грн, при цьому рішення в частині поновлення на роботі було допущено до негайного виконання.
Рішенням колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Луганської області від 13 грудня 2011 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу було скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 86895,54 грн за період з 17 липня 2008 року по 29 червня 2011 року.
Незважаючи на те, що рішення суду від 29 червня 2011 року було допущено до негайного виконання в частині поновлення позивача на роботі, відповідач поновив позивача на роботі на тій самій посаді лише 17 лютого 2012 року, звільнивши його у цей же день за власним бажанням.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 у судовій справі, в якій переглядаються судові рішення, суд першої інстанції виходив з того, що станом на день звільнення за власним бажанням (17 лютого 2012 року) позивач мав право на отримання від відповідача грошових коштів у вигляді середнього заробітку за час вимушеного прогулу у період з 30 червня 2011 року до 16 лютого 2012 року у розмірі 26673,39 грн, яких не було йому виплачено в день звільнення, а тому на користь позивача підлягає стягненню відповідно до статті 117 КЗпП України середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, компенсація середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до вимог статті 34 Закону України «Про оплату праці» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_128/ed_2014_12_28/pravo1/Z950108.html?pravo=1> та 'статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_11/ed_2003_01_16/pravo1/T002050.html?pravo=1> та моральна шкода на підставі статті 237-1 КЗпП України.
Сервіси для юристів