ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 вересня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про стягнення коштів за заявою ОСОБА_8 про перегляд судових рішень,
в с т а н о в и л а :
У липні 2009 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ «КБ ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_7 про звернення стягнення на належне відповідачу на праві власності заставне майно.
У липні 2010 року позивач уточнив позовні вимоги, внаслідок чого до складу відповідачів було включено ОСОБА_8, та , відповідно, просив стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 8 вересня 2008 року у розмірі 4 786,83 доларів США, що за курсом НБУ станом на 4 жовтня 2012 року складає 38 261 грн. 13 коп.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що відповідно до укладеного 8 вересня 2008 року між позивачем та ОСОБА_7 договору позивач надав останньому кредит у розмірі 3 000 доларів США на строк до 8 травня 2009 року включно. На порушення умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконує.
З метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору ОСОБА_7, 8 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_8 було укладено договір поруки.
У зв'язку з тим, що позичальник належним чином свої обов'язки не виконує, станом на 4 жовтня 2012 року виникла заборгованість в сумі 4 786,83 доларів США, що відповідно до курсу НБУ станом на 4 жовтня 2012 року становить 38 261 грн. 13 коп., яка складається з заборгованості по тілу кредиту - 1 522,72 доларів США (12 171 грн. 10 коп.); по відсотках - 2 041,43 доларів США (16 317 грн. 14 коп.); пеня - 1 222,68 доларів США (9 772 грн. 88 коп.).
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 5 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 25 січня 2016 року, позов ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 квітня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати рішення судів у справі щодо вирішення вимог до останнього як до поручителя та ухвалити нове рішення, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини четвертої статті 559, частини першої статті 251, частини першої статті 252 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір від 8 вересня 2008 року, за яким позивач надав позичальнику кредит у розмірі 3 000 доларів США на строк до 8 травня 2009 року включно.
Цього ж дня з метою забезпечення виконання позичальником зобов'язань за вищезазначеним договором між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_8 було укладено договір поруки.
У пункті 11 укладеного сторонами договору поруки зазначено, що цей договір діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.
Згідно з пунктом 12 договору поруки строк, в межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист свого порушеного права або законного інтересу за цим договором, встановлюється у 5 років.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором у останнього станом на 4 жовтня 2012 року виникла заборгованість у загальному розмірі 4 786,83 доларів США, що за курсом НБУ становить 38 261 грн. 13 коп.
Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_8 суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що сторони у відповідності до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України встановили строк щодо звернення з вимогами банку до поручителя протягом п'яти років, а тому з урахуванням того, що строк повернення кредиту встановлено до 8 травня 2009 року, а із позовом до суду банк звернувся у липні 2010 року, обґрунтованим є висновок про відсутність підстав для визнання поруки ОСОБА_8 припиненою на підставі частини четвертої статті 559 ЦК України.
У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 липня 2013 року суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про дотримання банком строків, установлених статтею 559 ЦК України, у зв'язку із встановленням строку захисту порушених прав за умовами договору поруки на 5 років, оскільки договір поруки встановив його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань, а тому підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України, якими передбачено шестимісячний строк на пред'явлення вимоги до поручителя, який банком було пропущено.
У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року суд виходив із того, що непред'явлення кредитором вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання у разі, якщо строк дії поруки не встановлено, є підставою для припинення останнього, а отже, і обов'язку поручителя нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов'язанням. Окрім того, звернення до суду після спливу передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку не є підставою для відмови в позові у зв'язку зі спливом строку позовної давності, а є підставою для відмови в позові у зв'язку з припиненням права кредитора на задоволення своїх вимог за рахунок поручителя.
Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального, а саме, частини четвертої статті 559, частини першої статті 251, частини першої статті 252 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Сервіси для юристів