П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 травня 2014 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,Патрюка М.В., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,-
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_9 до публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк", ОСОБА_10, треті особи: орган опіки та піклування Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, приватний нотаріус Ізюмського районного нотаріального округу Харківської області ОСОБА_11, Ізюмська державна нотаріальна контора Харківської області, про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У червні 2010 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом про визнання свідоцтва про право на спадщину та договору іпотеки недійсними. Зазначав, що він разом зі своєю матір'ю, ОСОБА_10, та батьком, ОСОБА_12, проживав у будинку АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_3 батько помер. Після смерті батька відкрилася спадщина на зазначений будинок. 28 липня 2006 року ОСОБА_10 отримала свідоцтво про право на спадщину на Ѕ частину спірного будинку. Зазначав, що у 2010 році після відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_10 до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі - ЗАТ КБ "ПриватБанк") про визнання договору іпотеки недійсним йому стало відомо, що 26 лютого 2008 року ОСОБА_10 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір іпотеки, предметом якого є спірний будинок. Посилаючись на те, що відповідно до статей 529, 549 Цивільного Кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) він є спадкоємцем першої черги, який прийняв спадщину, оскільки на момент смерті батька був малолітньою дитиною й проживав із ним у спірному будинку, а ОСОБА_10 не мала права без його згоди укладати договір іпотеки, ОСОБА_9 просив на підставі статей 6, 17 Закону України «Про іпотеку», статті 578 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсними свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я ОСОБА_10, від 28 липня 2006 року на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 та договір іпотеки на цей будинок, укладений ОСОБА_10 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" і посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_11 26 лютого 2008 року.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 18 травня 2011 року позов задоволено.
Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 грудня 2012 року рішення міськрайонного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року у відкритті касаційного провадження у справі відмовлено.
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2013 року та направлення справи на новий касаційний розгляд із підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: статей 548, 549 ЦК УРСР (тут і далі - у редакції від 18 липня 1963 року).
В обґрунтування заяви ОСОБА_9 додав до заяви ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2013 року та від 31 липня 2013 року, в яких, на думку заявника, по-іншому застосовані зазначені правові норми.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що батьки ОСОБА_9: ОСОБА_10 та ОСОБА_12 - перебували в зареєстрованому шлюбі з вересня 1983 року.
4 червня 1988 року вони придбали будинок АДРЕСА_1
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_12 помер.
28 липня 2006 року Ізюмською нотаріальною конторою Харківської області ОСОБА_10, на підставі її заяви, видано свідоцтво про право власності на Ѕ частину будинку АДРЕСА_1 та на Ѕ частину - свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті її чоловіка - ОСОБА_12
26 лютого 2008 року ОСОБА_10 та ЗАТ КБ "ПриватБанк" уклали договір іпотеки, предметом якого став будинок АДРЕСА_1
Задовольняючи позов ОСОБА_9, суд першої інстанції на підставі пункту 1 частини першої статті 529, частини першої статті 549 ЦК Української РСР дійшов висновку про те, що оскільки він як спадкоємець першої черги, який прийняв спадщину, набув права власності на спадкове майно з моменту відкриття спадщини, то отримання ОСОБА_10 свідоцтва про право власності на всю спадщину та укладення нею договору про передачу в іпотеку спірного будинку без згоди позивача суперечить вимогам статей 358, 578 ЦК України, статтям 5, 6 Закону України "Про іпотеку" і порушує його право власності на належну йому частину жилого будинку.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_9 прийняв спадщину, однак після досягнення ним повноліття до нотаріальної контори із заявою про отримання свідоцтва про право на спадкове майно не звертався, тому втратив право на спадщину, у зв'язку із чим ОСОБА_10 правомірно отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на все спадкове майно і як власниця будинку на законних підставах передала цей будинок в іпотеку.
Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли в подібних правовідносинах, а саме: ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 серпня 2013 року та від 31 липня 2013 року, суд касаційної інстанції, застосовуючи норми статей 548, 549 ЦК УРСР, дійшов висновку про те, що спадкоємці, які проживали разом зі спадкодавцем на день відкриття спадщини, визнаються такими, що прийняли спадщину з моменту її відкриття, а отже, є власниками спадкового майна незалежно від факту отримання ними свідоцтва про право на спадщину.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права - статей 548, 549 ЦК УРСР.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Сервіси для юристів