П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., -
при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,
за участю представників:
Головного територіального управління юстиції у м. Києві - Суботи О.В.,
Генеральної прокуратури України - Скрипки М.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_12 до реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві (далі - ГУ юстиції), державного реєстратора прав на нерухоме майно ГУ юстиції Володковича Володимира Володимировича (далі - Реєстратор), третя особа: опікун недієздатної ОСОБА_14 - ОСОБА_15, за участю прокуратури м. Києва, про визнання дій протиправними, скасування рішення про реєстрацію права власності на нерухоме майно,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2015 році ОСОБА_12 звернулася до суду із зазначеним адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправними дії Реєстратора щодо винесення рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 8 грудня 2014 року індексний номер 17802759 (далі - Рішення) та його скасувати.
Позовні вимоги обґрунтувала тим, що дії Реєстратора щодо винесення рішення про реєстрацію права власності ОСОБА_14 на АДРЕСА_1 є протиправним, оскільки суперечать вимогам статті 17 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV), пунктам 35, 36, 37, 39 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_12_25/pravo1/KP130868.html?pravo=1> (далі - Порядок).
Суд установив, що 12 червня 2009 року між позивачем та ОСОБА_16 укладено договір купівлі-продажу АДРЕСА_1, яка складається з трьох жилих кімнат площею 59,2 кв. м та загальною площею 87 кв. м.
Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., про що внесено запис за № 957 у відповідному реєстрі.
Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності провело реєстрацію права власності зазначеної квартири за ОСОБА_12, про що записано в реєстраційній книзі № 1126-175, реєстровий номер 817.
Разом з тим, 8 грудня 2014 року Реєстратор зареєстрував право власності ОСОБА_14 на зазначену квартиру, тобто прийняв оскаржуване Рішення.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Реєстр) підставою виникнення права власності у ОСОБА_14 зазначено договір купівлі-продажу квартири від 27 серпня 2003 року, посвідчений нотаріусом Першої київської державної нотаріальної контори та зареєстрований в реєстрі за № 17-8308.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 17 березня 2015 року у задоволенні позову відмовив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 19 травня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив: визнав дії Реєстратора протиправними та скасував Рішення.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 червня 2016 року рішення апеляційного суду залишив без змін.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою касаційного суду, опікун недієздатної ОСОБА_14 - ОСОБА_15 звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). Заявник просив скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
На обґрунтування заяви додав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня 2012 року, 22 травня та 18 червня 2014 року, 19 лютого, 19 березня, 11 червня та 12 листопада 2015 року, 30 березня, 13, 19 квітня та 7 червня 2016 року (справи №№ К/800/28822/12 (К/9991/30258/12, К/9991/31668/12), К/800/16798/14, К/800/8474/14, К/800/58013/14, К/800/67091/14 (К/800/3098/15), К/800/14973/14, К/800/6645/15, К/800/1023/16, К/800/28985/15, К/800/54493/15 (К/800/1702/16, К/800/1829/16), К/800/21921/15 відповідно), копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року (справа № 6-51675св13), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини другої статті 9 Закону № 1952-IV.
Крім того, додав постанови Верховного Суду України від 5 березня 2013 року та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-28а13, 21-121а15 відповідно).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився з висновками апеляційного суду про протиправність дій Реєстратора та скасування Рішення, який виходив із того, що Реєстратор не звернув увагу на наявність в матеріалах інформаційної довідки від 23 червня 2014 року КВ-2014 № 64694, виданої Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна державному реєстратору Чернієнку В.Г., що підтверджує право власності позивача у цій справі, та на порушення вимог статей 4, 9 Закону № 1952-IV зареєстрував право власності за іншою особою.
Натомість у наданій для порівняння ухвалі від 2 жовтня 2012 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками суду першої інстанції про те, що дії державного реєстратора при здійсненні реєстрації права власності на майно були законними.
Сервіси для юристів