ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 грудня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Гриціва М.І.,суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л.,за участю: секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,
представника відповідача - Каменєва М.В., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до інспектора роти № 8 батальйону управління патрульної поліції у містах Ужгороді та Мукачеві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - управління Поліції) рядового поліції Московської Олени Володимирівни про визнання протиправною постанови,
встановила:
У січні 2016 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати протиправною постанову у справі про адміністративне правопорушення від 2 січня 2016 року № 702621 серії ПС 2 інспектора роти № 8 батальйону управління Поліції рядового поліції Московської О.В. про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_7 за правопорушення, передбачене частиною першою статті 122, частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) у вигляді штрафу в розмірі 425 грн та закрити провадження у ній.
Свалявський районний суд Закарпатської області постановою від 20 січня 2016 року позов задовольнив.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18 лютого 2016 року апеляційну скаргу управління Поліції на рішення суду першої інстанції залишив без руху та надав апелянту 10-денний строк на усунення недоліків, зазначених в цій ухвалі, з моменту її отримання.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 березня 2016 року, посилаючись на статті 108, 213, 214 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), касаційну скаргу управління Поліції на ухвалу апеляційного суду від 18 лютого 2016 року залишив без руху, оскільки до неї не додано копії оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій, документ, що підтверджує сплату судового збору, та докази, що підтверджують право на звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, управління Поліції з передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 288 КпАП і норм, що встановлюють порядок спати судового збору у справах про адміністративні правопорушення у подібних правовідносинах, звернулося із заявою про його перегляд Верховним Судом України. Просить скасувати ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2016 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 лютого 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Як на приклад неоднакового правозастосування посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 квітня, 21 вересня, 20 і 29 жовтня, 19 листопада 2015 року, 18 і 19 січня, 2, 4, 9, 12 лютого 2016 року (№№ К/800/67363/14, К/800/40793/15, К/800/44020/15, К/800/25608/15, К/800/48845/15, К/800/52451/15, К/800/30302/15, К/800/28081/15, К/800/52095/15, К/800/3270/16, К/800/3298/16 відповідно).
Як убачається зі змісту ухвал від 29 жовтня 2015 року та 2, 4 лютого 2016 року, Вищий адміністративний суд України проаналізував положення Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору», який набрав чинності з 1 вересня 2015 року і діяв на момент виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3674-VI) у взаємозв'язку із частиною четвертої статті 288 КУпАП, скасував рішення апеляційних судів, а справи направив до судів апеляційних інстанцій для продовження розгляду. У цих справах суд дійшов висновку, що апеляційні суди не мали підстав зобов'язувати позивачів сплачувати судовий збір за подання апеляційних скарг, оскільки за подання до суду адміністративного позову про скасування постанови у справі про адміністративні правопорушення, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судовий збір не сплачується у порядку та розмірах, установлених Законом № 3674-VI.
У справі, в якій переглядається оскаржене рішення, суд касаційної інстанції зробив протилежний за суттю висновок про те, що відповідач (суб'єкт владних повноважень) у спорі, предметом якого є постанова у справі про адміністративне правопорушення, не звільняється від сплати судового збору за подання до суду апеляційної та касаційної скарг.
Під час судового розгляду представник управління Поліції підтримав наведені в заяві вимоги і навів доводи, аналогічні за змістом та суттю зазначеним у заяві.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України заслухала пояснення представника управління Поліції, перевірила матеріали справи і дійшла висновку про таке.
За статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до статті 87 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Зокрема, Закон № 3674-VI визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору (преамбула Закону).
За статтями 1, 2 цього Закону судовий збір справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом, і включається до складу судових витрат. Платниками цього платежу є: громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи-підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.
Частина друга статті 3 цього ж Закону містить перелік об'єктів, за які не справляється судовий збір, а його стаття 5 - перелік суб'єктів, які звільняються від сплати судового збору за подання до суду позовів, заяв, скарг <…>, а також підстави звільнення від сплати судового збору осіб, які звертаються із заявами про захист не власних прав, а охоронюваних законом прав та інтересів інших осіб.
У контексті наведених вище законодавчих норм Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 28 листопада 2013 року № 12-рп/2013 зазначив, що «гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року № R (81) 7: «У тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).
Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України».
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Частиною другою цієї норми встановлено розміри ставок судового збору залежно від документа і дії, за яку він справляється, та платника судового збору. Зокрема, за підпунктом 2 пункту 3 частини другої цієї статті за подання апеляційної скарги на рішення суду <…> встановлена ставка у відсотковому відношенні до ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Відповідно до цієї ж статті за подання, зокрема, до адміністративного суду позовних заяв розміри ставок судового збору диференційовано за характером спору (майновий/немайновий), а також правовим статусом платника судового збору (фізична особа/фізична особа-підприємець/юридична особа/суб'єкт владних повноважень).
Відповідно до статті 287 КпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 цього Кодексу, особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим.
Постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Сервіси для юристів