П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 вересня 2017 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів:Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року та заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення кредитної заборгованості.
Позивач зазначав, що 29 липня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (далі - ЗАТ «ОТП Банк»), найменування якого було змінено на Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 43 тис. 390 доларів США.
На забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором 29 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки.
Посилаючись на те, що у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору у боржника виникла заборгованість, позивач просив стягнути з відповідачів солідарно 345 тис. 859 грн 11 коп. заборгованості за кредитним договором станом на 3 червня 2014 року.
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська заочним рішенням від 14 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року, задовольнив позовні вимоги ТОВ «ОТП Факторинг Україна»: стягнув солідарно з ОСОБА_6, ОСОБА_7 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» 345 тис. 859 грн 11 коп. кредитної заборгованості.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 травня 2017 року судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишила без змін.
У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 травня 2017 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2016 року та заочного рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 14 березня 2016 року ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності зазначеної вище ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На обґрунтування заяви ОСОБА_6 надав копії постанов Верховного Суду України від 29 червня, 7 і 14 вересня 2016 року, 29 березня 2017 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 29 липня 2008 року між ЗАТ «ОТП Банк» (найменування якого було змінено на ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав боржнику кредит у розмірі 43 тис. 390 доларів США на споживчі цілі зі сплатою 4,99 % річних + FIDR за користування кредитними коштами та строком повернення кредиту - 29 липня 2023 року.
Згідно з пунктом 1.5.1 кредитного договору повернення відповідної частини кредиту здійснюється позичальником щомісяця у розмірі та строки, визначені у графіку платежів, шляхом внесення готівки в касу банку або безготівкового перерахування на поточний рахунок, якщо інше не передбачено цим договором.
На забезпечення виконання боржником зобов'язань за кредитним договором 29 липня 2008 року між банком та ОСОБА_7 укладено договір поруки.
21 серпня 2009 року між банком та ОСОБА_6 було укладено додатковий договір № 2 до кредитного договору, за умовами якого сторони дійшли згоди щодо змін певних умов договору, а саме: розмір та валюта кредитування були змінені на 357 тис. 434 грн 80 коп., цільове використання кредиту - «на погашення поточної заборгованості позичальника за кредитним договором», процентна ставка - 0,49 % річних + FIDR. Відповідні зміни були внесені і до договору поруки додатковим договором № 1, укладеним 21 серпня 2009 року між банком і поручителем.
На підставі договору купівлі-продажу кредитного портфелю від 27 червня 2012 року, укладеного між ПАТ «ОТП Банк» та ТОВ «ОТП Факторинг Україна», останнє набуло права кредитора, в тому числі за кредитним договором від 29 липня 2008 року, укладеним між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_6
Згідно з розрахунком заборгованості станом на 27 червня 2014 року заборгованість ОСОБА_6 за кредитним договором становила 345 тис. 859 грн 11 коп. та складалась із: 331 тис. 54 грн 75 коп. заборгованості за кредитним договором та 14 тис. 804 грн 36 коп. за процентами.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ТОВ «ОТП Факторинг Україна», суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що боржник не погашав заборгованість за кредитним договором, унаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню на користь позивача, а поручитель повинен нести цивільно-правову відповідальність за порушення кредитором узятих на себе зобов'язань.
Разом з тим у наданих заявником для порівняння постановах Верховного Суду України від 29 червня, 14 вересня 2016 року та 29 березня 2017 року містяться висновки про те, що саме з часу прострочення несплаченої заборгованості починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред'явлення кредитором вимог до поручителя щодо окремих зобов'язань за кредитом. У разі пред'явлення банком вимог до поручителя більш ніж через 6 місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов'язання в силу положень зазначеної норми порука припиняється в частині певних щомісячних зобов'язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.
У наданій заявником для порівняння постанові Верховного Суду України від 7 вересня 2016 року міститься висновок про те, що, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплату процентів за користування ним та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання й повинен був пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від дати порушення позичальником встановленого банком строку для дострокового повернення кредиту. Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк обчислюється від цієї дати.
Сервіси для юристів