П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 липня 2016 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоПанталієнка П.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держземагентства у Львівській області
(далі - ГУ Держземагентства) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
13 травня 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила:
- визнати протиправною відмову відповідача у наданні їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2 га із земель державної власності на території Лішнянської сільської ради Дрогобицького району Львівської області (далі - Проект);
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розроблення Проекту.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення Проекту, оформлена листом від 22 квітня 2014 року № 31-13-0,5-3741/2-14, є безпідставною, оскільки немає підстав для відмови, передбачених частиною сьомою
статті 118 Земельного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_725/ed_2014_06_17/pravo1/T012768.html?pravo=1>. Окрім того, позивач як педагогічний працівник, яка працює у сільській місцевості, має право на безоплатне одержання у власність земельної ділянки в межах земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства із земель сільськогосподарського підприємства, що приватизується, або земель запасу чи резервного фонду відповідно до статті 57 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_740/ed_2014_03_27/pravo1/T106000.html?pravo=1>.
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 11 липня 2014 року позов задовольнив: визнав протиправною відмову ГУ Держземагентства від 22 квітня 2014 року за № 31-13-0.5-3741/2-14 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення Проекту; зобов'язав ГУ Держземагентства надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення Проекту.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 16 лютого 2015 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове, яким частково задовольнив позовні вимоги: визнав протиправною відмову ГУ Держземагентства від 22 квітня
2014 року за № 31-13-0.5-3741/2-14 у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення Проекту; зобов'язав ГУ Держземагентства повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо надання дозволу на розроблення Проекту.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 2 лютого 2016 року скасував рішення суду апеляційної інстанції, провадження у справі закрив.
Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції зазначив, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України
(далі - КАС) спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
15 березня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали касаційного суду від 2 лютого 2016 року з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС. У заяві просить скасувати рішення суду касаційної інстанції, а справу передати на розгляд до Вищого адміністративного суду України.
На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 31 січня 2013 року та 9 червня 2015 року (справи №№ К/9991/45135/12, К/800/31964/13 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм процесуального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Колегія суддів не може брати до уваги ухвалу суду касаційної інстанції від
9 червня 2015 року, оскільки нею скасовано рішення судів попередніх інстанцій, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
У рішенні від 31 січня 2013 року суд касаційної інстанції погодився із висновком апеляційного суду про відмову в позові з огляду на те, що суди встановили, що позивачі подали клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою про відведення земельних ділянок та передачу їх у власність, на які вже наданий дозвіл на розробку документації, подані клопотання були розглянуті з наданням відповідної відповіді.
Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1449/ed_2015_02_07/pravo1/T052747.html?pravo=1> юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1433/ed_2015_02_07/pravo1/T052747.html?pravo=1>).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Конституційний Суд України в Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої
статті 17 КАС розтлумачив, що поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.
Ухвалюючи оспорюване рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що предметом спору у цій справі є законність рішення органу влади про передачу у користування земельної ділянки, а тому спір, що виник між сторонами, повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Сервіси для юристів