П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 травня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_9 про припинення права власності на частку у спільному майні, визнання права власності та виселення за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У лютому 2013 року ОСОБА_7 звернувся з позовом до суду, у якому зазначав, що йому та ОСОБА_8 - дружині його покійного сина, належить на праві спільної часткової власності двокімнатна квартира АДРЕСА_1, в якій його частка складає 5/6, а ОСОБА_8 - 1/6 частини вказаної квартири. Квартира була придбана у 2001 році в рівних частках ним та його сином ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Після смерті ОСОБА_10 його дружина ОСОБА_8 успадкувала 1/6 частину спірної квартири, у якій, крім неї, проживає її дочка ОСОБА_11
Посилаючись на неможливість спільного проживання та на те, що частка відповідачки у спірному майні є незначною і не може бути виділена в натурі, ОСОБА_7 просив суд припинити право власності ОСОБА_8 на 1/6 частини квартири АДРЕСА_1, визнати за ним право власності на квартиру, виселити ОСОБА_8 та ОСОБА_11 зі спірної квартири.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 січня 2014 року позов задоволено частково: припинено право власності ОСОБА_8 на 1/6 частину квартири АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/6 частину зазначеної квартири; зобов'язано виплатити ОСОБА_8 внесену ОСОБА_7 на рахунок суду компенсацію за її частку квартири в розмірі 185 тис. 740 гривень; вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 18 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року рішення апеляційного суду скасовано, залишено в силі рішення Печерського районного суду м. Києва.
У заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 липня 2014 року, яким залишено в силі рішення суду першої інстанції, та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7 з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції норм матеріального права, а саме статті 365 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На обґрунтування заяви ОСОБА_8 додала ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року, в якій, на її думку, по-іншому застосовано зазначену норму права.
За змістом пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII "Про забезпечення права на справедливий суд" (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2015 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
У зв'язку зі смертю ОСОБА_7, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, ухвалою судді від 24 квітня 2015 року до участі у справі відповідно до статей 37, 39 ЦПК України залучено представника спадкоємців померлого - виконавця заповіту, ОСОБА_12
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України (в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 192-VIII) підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Ухвалення різних за змістом судових рішень означає, що суд касаційної інстанції при розгляді двох або більше справ за подібних правовідносин при однаковому їх матеріально-правовому регулюванні дійшов неоднакових правових висновків.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу від 5 вересня 2001 року та свідоцтва про право на спадщину від 25 листопада 2009 року є власником 5/6 частин двокімнатної квартири АДРЕСА_1, загальною площею 55,8 м2 , жилою площею 32,3 м2 . ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом належить на праві власності 1/6 частина зазначеної квартири.
Задовольняючи позов ОСОБА_7, суд першої інстанції вважав, що припинення права власності ОСОБА_8 на 1/6 частину у спільному майні, що складає лише 5,5 кв. м житлової площі, з урахуванням планування квартири та вкрай неприязних стосунків сторін, не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачів, оскільки за рахунок компенсації можливе придбання ними окремої ізольованої житлової площі більшого розміру, ніж їм належить у спірній квартирі.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_7, апеляційний суд дійшов висновку про те, що спірна квартира є єдиним житлом відповідачів, а відтак припинення права власності ОСОБА_8 на 1/6 частину цієї квартири завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам членів її сім'ї.
Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції та залишаючи в силі рішення районного суду, касаційний суд, зокрема, зазначив, що спільне проживання сторін неможливе, а припинення права власності у спільному майні не завдасть істотної шкоди інтересам відповідачів. При цьому суд керувався тим, що частка ОСОБА_8 у спільному майні є незначною, не може бути виділена в натурі, у той час як грошова компенсація є достатньою для придбання нею іншого окремого житлового приміщення у м. Києві.
Отже, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, виходячи із встановлених обставин справи, а саме: особливостей об'єкта нерухомості, який є спільним майном, складу сторін та їх взаємовідносин, а також розміру компенсації, достатньої для придбання відповідачкою відокремленого житла більшого розміру ніж її частка у спільному майні, дійшов висновку про те, що таке припинення права на частку не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.
Разом з тим у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року зроблено висновок про те, що припинення права власності ОСОБА_2, з виплатою їй компенсації за належну частку у спірному жилому приміщенні у розмірі 58 тис. 414 грн завдасть їй та членам її сім'ї істотної шкоди, з огляду на те, що спірний жилий будинок є єдиним місцем проживання відповідача, його дружини та двох неповнолітніх дітей, в той час як позивач у спірному будинку не проживає.
Сервіси для юристів