ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на частину земельної ділянки за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2016 року,
в с т а н о в и л а :
У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_7 про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на частину земельної ділянки, посилаючись на те, що
ОСОБА_8 на праві власності належали будинок на АДРЕСА_1, згідно з договором на забудову, посвідчений в Дубенській державній нотаріальній конторі 25 жовтня 1974 року та зареєстрованого в Дубенському ДКМП «Архітектор», а також земельна ділянка, надана для обслуговування цього житлового будинку площею 0,10 га на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 28 березня 1997 року.
На підставі договору дарування від 28 травня 2002 року ОСОБА_8 подарувала позивачці ОСОБА_6 23/100 частини зазначеного будинку. Однак при укладенні зазначеного договору дарування питання щодо надання у власність ОСОБА_6 відповідної частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної їй на праві власності 23/100 частини будинку вирішено не було.
Відповідно до договору дарування від 27 жовтня 2003 року
ОСОБА_8 подарувала інші 77/100 частини житлового будинку ОСОБА_7
Цього ж дня ОСОБА_8 уклала з ОСОБА_7 договір дарування, відповідно до умов якого остання отримала у дар всю земельну ділянку площею 0,10 га, що надана для обслуговування житлового будинку на
АДРЕСА_1.
Вважаючи, що ОСОБА_7 могла відчужуватись лише та частина земельної ділянки, що пропорційна належній їй на праві власності частці будинку (77/100), а не вся земельна ділянка, що порушує права позивачки та позбавляє ОСОБА_6 користуватися належною часткою у домоволодінні й обслуговувати свою частину житлового будинку та відповідну частину приналежних до нього господарських будівель і споруд, позивачка просила визнати частково недійсним договір дарування земельної ділянки та визнати за нею право власності на частину земельної ділянки.
Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від
26 лютого 2016 року позов задоволено.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки від 27 жовтня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Лубенського міського нотаріального округу ОСОБА_9 та зареєстрований в реєстр, в частині дарування ОСОБА_7 23/100 частки земельної ділянки загальною площею 0,10 га, розташованої по АДРЕСА_1
Визнано за ОСОБА_6 право власності на 23/100 частки спірної земельної ділянки.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2016 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою на рішення суду апеляційної інстанції.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій й залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норми матеріального, процесуального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме частини 4 статті 120 ЗК України, частину 2 статті 214 ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.
На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що ОСОБА_8 на праві власності належали будинок на АДРЕСА_1, згідно з договором на забудову, посвідчений в Дубенській державній нотаріальній конторі 25 жовтня 1974 року та зареєстрованого в Дубенському ДКМП «Архітектор», а також земельна ділянка, надана для обслуговування цього житлового будинку площею 0,10 га на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 28 березня 1997 року.
На підставі договору дарування від 28 травня 2002 року ОСОБА_8 подарувала позивачці ОСОБА_6 23/100 частини зазначеного будинку. Однак при укладенні зазначеного договору дарування питання щодо надання у власність ОСОБА_6 відповідної частини земельної ділянки, необхідної для обслуговування належної їй на праві власності 23/100 частини будинку вирішено не було.
Відповідно до договору дарування від 27 жовтня 2003 року
ОСОБА_8 подарувала інші 77/100 частини житлового будинку ОСОБА_7
Сервіси для юристів