Постанова ВСУ від 12.10.2016 року у справі №522/2038/14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: ОСОБА_9, приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Алексєєва Олена Володимирівна, про визнання заяви про згоду на укладення договору та визнання договору купівлі-продажу недійсними за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання заяви про згоду на укладення договору розірваною та розірвання договору купівлі-продажу квартири.

Позивачка зазначала, що 28 вересня 1979 року між нею та ОСОБА_7 зареєстровано шлюб.

Відповідно до умов договору про співробітництво в інвестуванні будівництва від 7 жовтня 1996 року ОСОБА_7 вніс на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Єдвенчер» (далі - ТОВ «Єдвенчер») 136 тис. 600 грн, що еквівалентно 81 тис. 600 доларів США як інвестиції для будівництва квартири в будинку у АДРЕСА_1, іншу частину вартості будівництва у розмірі 18 тис. доларів США сплатила мати позивачки ОСОБА_9 Ці внески склали 70 % від вартості квартири. За вказаним договором вартість квартири становила 142 тис. 640 доларів США та вартість гаража - 6 тис. доларів США.

ТОВ «Єдвенчер» не виконало належним чином усіх будівельних робіт і передало будинок за вказаною адресою Українсько-американському сумісному підприємству у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю «Теком» (далі - ТОВ «Теком»).

27 червня 1997 року між ОСОБА_7 і ТОВ «Теком» на Одеській універсальній товарній біржі «GIP» було укладено договір купівлі-продажу квартири 1 у будинку за вказаною адресою за ціною 180 тис. 382 грн.

Зазначена квартира була придбана за спільні кошти ОСОБА_7 і ОСОБА_6 в період шлюбу.

У травні 2010 року ОСОБА_7 запропонував позивачці відчужити спірну квартиру ОСОБА_11 за 350 тис. доларів США та отримав від останнього аванс у розмірі 10 тис. доларів США, про що ОСОБА_11 3 травня 2010 року склав розписку, за умовами якої він зобов'язався решту вартості квартири в розмірі 340 тис. доларів США сплатити на користь продавців протягом двох років та оформити право власності на неї після сплати зазначеної суми в повному обсязі; продавці зобов'язались звільнити та передати зазначену квартиру у власність покупця після виконання ним зобов'язань щодо сплати всієї суми вартості квартири. За таких умов позивачка була згодна відчужити спірну квартиру.

25 травня 2010 року ОСОБА_6, вважаючи, що договір купівлі-продажу буде укладено за визначених у розписці умов, надала нотаріально посвідчену згоду на укладення договору купівлі-продажу вказаної квартири.

Згодом позивачка отримала позовну заяву ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення і зняття з реєстраційного обліку та копію нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу спірної квартири, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, згідно з яким остання набула право власності на спірну квартиру за ціною 48 тис. 439 грн.

Посилаючись на те, що вона не надавала згоду на укладення цього договору купівлі-продажу квартири та за ціною, нижчою за визначену умовами розписки від 3 травня 2010 року, уточнивши у процесі розгляду справи позовні вимоги, позивачка просила визнати недійсними: свою заяву про надання згоди ОСОБА_7 на укладення договору купівлі-продажу квартири та договір купівлі-продажу квартири з підстави, передбаченої статтею 229 ЦК України.

Приморський районний суд м. Одеси рішенням від 21 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 2 березня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_6 задовольнив: визнав недійсною заяву ОСОБА_6 про надання згоди ОСОБА_7 на укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1; визнав недійсним договір купівлі-продажу цієї квартири, укладений 25 травня 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 31 березня 2016 року відмовив ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 березня 2016 року ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України підстави невідповідності зазначеної ухвали суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах статей 215, 216, 229, 369 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 65 Сімейного кодексу України (далі - СК України).

На обґрунтування заяви ОСОБА_8 надала копії постанов Верховного Суду України від 8 квітня, 13 травня, 10 червня 2015 року, 30 березня, 13 квітня 2016 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_8 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно із частиною першою статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд судових рішень за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що з 28 вересня 1979 року ОСОБА_7 і ОСОБА_6 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу ОСОБА_7 і ОСОБА_6 за спільні кошти придбали квартиру в будинку у АДРЕСА_1.

25 травня 2010 року ОСОБА_6 надала чоловіку, ОСОБА_7, нотаріально посвідчену згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири за ціною та на умовах на його розсуд.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, дійшов висновку про те, що позивачка, надаючи нотаріально посвідчену згоду на укладення договору купівлі-продажу квартири, помилялась стосовно істотних умов оспорюваного договору, а саме ціни квартири та особи-покупця, тому відповідно до частини третьої статті 65 СК України та частини другої статті 369 ЦК України заява про надання згоди на укладення договору купівлі-продажу та договір купівлі-продажу підлягають визнанню недійсними на підставі частини першої статті 229 цього Кодексу.

Разом з тим у постановах Верховного Суду України, наданих заявницею для порівняння, містяться такі висновки:

- законодавством не передбачено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з його відчуження без письмової згоди одного з подружжя за наявності згоди іншого з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім'ї майна. У разі недотримання письмової форми надання згоди на вчинення відчуження цінного спільного майна подружжя (правочину), якщо один з подружжя надав таку згоду усно, а другий з подружжя погодився з такою згодою, то такий правочин може бути визнаний дійсним (постанова від 8 квітня 2015 року);