Постанова ВСУ від 12.10.2016 року у справі №200/5731/14-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» до ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Автоленд-Дніпро», товариство з обмеженою відповідальністю «Лендис ЛТД» про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявами ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство «УніКредитБанк» (надалі - ПАТ «УніКредитБанк»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (надалі - ПАТ «Укрсоцбанк»), звернулось до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, мотивуючи позовні вимоги тим, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов'язки за іпотечним договором.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року, позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційні скарги відповідачів відхилено, рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25 червня 2015 року залишені без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року ОСОБА_7 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та направлення справи на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 1 частини 1 статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 23 Закону України «Про іпотеку» та статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення заявник посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, 15 червня 2011 року, 28 листопада і 12 грудня 2012 року, 18 березня, 28 січня, 23 вересня 2015 року та на постанову Верховного Суду України від 24 грудня 2014 року у справі № 6-201цс14.

У вересні 2016 року ОСОБА_8 звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року з проханням скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року та постанову Верховного Суду України від 30 березня 2016 року у справі № 6-1851цс15.

У вересні 2016 року ОСОБА_6 звернувся до Верховного Суду України про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року з проханням скасувати зазначену ухвалу та прийняти нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 33, 36-39 Закону України «Про іпотеку», що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підтвердження підстави подання заяви про перегляд судових рішень заявник посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_7 і його представників ОСОБА_9 та ОСОБА_10, представника ПАТ «Укрсоцбанк» Комлика Іллю Сергійовича, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

На підставі статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Суди при розгляді цієї справи встановили, що 30 травня 2008 року між ПАТ «УніКредитБанк» та ТОВ «Автоленд-Дніпро» було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику револьверну кредитну лінію у розмірі 6 млн доларів США з можливістю отримання кошів в доларах США, євро та українській гривні, на строк до 30 травня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов'язань позичальником перед банком за кредитним договором, між банком та ТОВ «Лендис ЛТД» 4 липня 2008 року укладено іпотечний договір. Цього ж дня приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кулінічем А.С. посвідчив договір іпотеки був посвідчений та наклав заборону відчуження зазначеного в договорі нерухомого майна до припинення дії договору іпотеки.

Відповідно до пункту 4.1 іпотечного договору в разі порушення позичальником умов кредитного договору банк набуває право звернути стягнення на предмет іпотеки.

Пунктом 5.1 договору іпотеки сторони визначили, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один зі способів, передбачених договором.

Згідно пунктом 5.4.2 звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватись шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Унаслідок невиконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором в останнього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 885428,19 доларів США та 14365232,99 грн.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2010 року право власності на предмет іпотеки було визнано за ОСОБА_13 і майно вибуло з власності ТОВ «Лендис ЛТД». Крім того, зазначеним рішенням було скасовано та виключено записи щодо обтяжень іпотекою з Державного реєстру іпотек та з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 листопада 2011 року заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2010 року скасовано, в задоволенні позову ОСОБА_13 відмовлено.