П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 травня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом
Державної фінансової інспекції в м. Києві (далі - Інспекція) до департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
(далі - Департамент) про зобов'язання вчинити дії,
в с т а н о в и л а:
У червні 2014 року Інспекція звернулася до суду з позовом, у якому просила зобов'язати відповідача вчинити певні дії, зокрема виконати в повному обсязі пункт 2 письмової вимоги позивача від 8 січня 2014 року № 26-10-13-15/4( далі - вимога від 8 січня 2014 року).
На обґрунтування позову Інспекція зазначила, що відповідач не виконав пункт 2 зазначеної вимоги щодо стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «Інекон-Сервіс» (далі - ТОВ) штрафних санкцій, за несвоєчасне введення в експлуатацію об'єкта будівництва, в тому числі шляхом проведення претензійно позовної роботи.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 19 червня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 2 вересня 2014 року, позов задовольнив виходячи із того, що на порушення умов договорів, норм цивільного законодавства України відповідач не нарахував суми штрафних санкцій, передбачених умовами договору, та не вжив заходів щодо їх стягнення, при тому, що строк позовної давності щодо їх стягнення минув, що призвело до матеріальної шкоди у розмірі незастосованих штрафних санкцій, що складає 202 635 грн 24 коп. Тобто, відповідач не виконав у повному обсязі пункт 2 від 8 січня 2014 року.
Вищий адміністративний суд України постановою від 29 січня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій скасував та прийняв нове - про відмову у задоволенні позову, оскільки дійшов висновку про наявність права державного фінансового контролю заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Інспекція звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-ХІІ) та пункту 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011 року (далі - Положення). На обґрунтування заяви Інспекція додала копію постанови Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2014 року (№ К/800/27625/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Інспекції не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданій до заяви Інспекції постанові Вищого адміністративного суду України по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано пункт 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ та пункт 6 Положення у подібних правовідносинах.
Так, в постанові від 26 лютого 2014 року, яку додано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову та приймаючи нове - про задоволення позову, зобов'язав державне підприємство «Хмельницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» виконати пункт 6 вимоги від 14 липня 2009 року № 22-06-15/3054 «Про усунення порушень, виявлених ревізією» шляхом перерахування до Державного бюджету України заборгованості від отриманої орендної плати в сумі 26 512 грн 40 коп.
У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції скасував рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову, якими зобов'язана Департамент виконати в повному обсязі пункт 2 вимоги від 8 січня 2014 року щодо стягнення з ТОВ штрафних санкцій, за несвоєчасне введення в експлуатацію об'єкта будівництва, в тому числі шляхом проведення претензійно позовної роботи та прийняв нове - про відмову у його задоволенні виходячи з того, що орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.
Аналіз судового рішення, на яке посилається заявник, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цьому спорі, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки це рішення ухвалено за інших фактичних обставин справ, установлених судами.
Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви
Інспекції слід відмовити.
Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви Державної фінансової інспекції в м. Києві відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. ГрицівО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоІ.Л. СамсінО.О. Терлецький
Сервіси для юристів