Постанова ВСУ від 12.04.2017 року у справі №442/8157/15-ц

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маслоленд» про стягнення коштів за договором позики за заявою ОСОБА_6 про перегляд рішення апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маслоленд» (далі - ТОВ «Маслоленд») про стягнення коштів за договором позики, посилаючись на те, що 20 листопада 2014 року вона позичила товариству в особі ОСОБА_7 кошти в розмірі 100 000 доларів США. На підтвердження отриманих коштів ОСОБА_7 надав розписку. Вказані кошти відповідачу надавались безповоротно за умови виконання зобов'язань, а саме: відповідач зобов'язувався продати ОСОБА_6 27 % корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити її до складу співзасновників. Ці умови відповідач зобов'язувався вчинити до 29 листопада 2014 року, а в разі їх невиконання зобов'язувався повернути позичені кошти.

Відповідач виконав лише одну з умов, а саме уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу корпоративних прав, однак у визначений у розписці строк не включив позивачку до складу співзасновників товариства, у зв'язку із чим 9 грудня 2015 року ОСОБА_6 направила відповідачу листа про повернення 100 000 доларів США.

Таким чином, позивачка вважає що відповідач своїми діями, що виявилися у невиконанні взятих на себе зобов'язань, порушив її права, а тому просила стягнути з ТОВ «Маслоленд» на свою користь 100 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 грудня 2015 року складало 2 386 009 грн. 40 коп.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 7 червня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Маслоленд» в особі ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 суму позики в розмірі 100 000 доларів США, що за курсом НБУ станом на 14 грудня 2015 року складало 2 386 009 грн. 40 коп.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 18 серпня 2016 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 січня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.

У поданій заяві ОСОБА_6 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статей 207, 1046, 1047 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 20 листопада 2014 року ОСОБА_6 позичила ТОВ «Маслоленд» в особі ОСОБА_7 кошти в розмірі 100 000 доларів США.

На підтвердження отриманих коштів ОСОБА_7 надав розписку.

Вказані кошти відповідачу надавались безповоротно за умови виконання зобов'язань, а саме: відповідач зобов'язувався продати ОСОБА_6 27 % корпоративних прав ТОВ «Маслоленд» та включити її до складу співзасновників. Ці умови відповідач зобов'язувався вчинити до 29 листопада 2014 року.

У разі невиконання цих умов відповідач зобов'язувався повернути позичені кошти.

5 грудня 2014 року ОСОБА_7 уклав з ОСОБА_6 договір купівлі-продажу корпоративних прав ТОВ «Маслоленд», відчуживши на користь ОСОБА_6 27 % статутного капіталу ТОВ «Маслоленд». Згідно з пунктом 4.4 правочину даний договір є підставою для внесення змін в установчі документи ТОВ «Маслоленд» з подальшою реєстрацією в органах державної реєстрації.

Однак у строк, передбачений розпискою, ОСОБА_6 не була включена до складу співзасновників ТОВ «Маслоленд».

Оскільки у строк, передбачений розпискою, відповідач не включив позивачку до складу співзасновників товариства, 9 грудня 2015 року ОСОБА_6 направила відповідачу листа про повернення 100 000 доларів США.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що ТОВ «Маслоленд» не є належним відповідачем у справі, оскільки боргові розписки ОСОБА_7 видав як фізична особа, у борговій розписці відсутні відомості про отримання коштів саме товариством.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 20 березня 2013 року, від 14 вересня 2011 року суд касаційної інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову й стягнення заборгованості за договором позики, виходив з того, що згідно зі статтями 1046, 1047 ЦК України розписка підтверджує укладення договору позики, який вважається укладеним з моменту передачі грошей;

- від 31 серпня 2016 року суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про часткове задоволення позову й стягнення заборгованості за договором позики. При цьому суд виходив з того, що на час укладення договору позики позичальник як директор товариства мав право на укладення такого договору від імені товариства, оскільки згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців він значився керівником цього товариства.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року суд виклав правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.