ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 січня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоГриціва М.І.,суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., за участі секретаря судового засідання Ключник А.Ю.,
представників:
заявника - Державної авіаційної служби України (далі - ДАСУ) - Кушпіля Д.С.,
позивача - приватного акціонерного товариства «Авіакомпанія «Міжнародні Авіалінії України» (далі - Авіакомпанія) - Ткаченка К.В., Дзюбенка С.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Авіакомпанії до ДАСУ про визнання протиправними дій,
установила:
У серпні 2014 року Авіакомпанія звернулася до адміністративного суду з позовом до ДАСУ про визнання протиправними дій щодо нарахування Авіакомпанії державного збору до Державного спеціалізованого фонду фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних організація (далі - Фонд) за період з вересня 2013 року по травень 2014 року, а також щодо формування і надання Авіакомпанії рахунків-фактур із зазначеними у позовній заяві номерами та датами видання про сплату державного збору до Фонду.
Вимоги мотивовані тим, що ДАСУ нараховує та зобов'язує сплачувати державний збір, що не передбачений податковим законодавством, а також у розмірах та у спосіб, які не встановлені законом.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 вересня 2014 року відмовив у задоволенні позову.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 січня 2015 року скасував постанову суду першої інстанції й ухвалив нову - про задоволення позову.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 березня 2015 року постанову апеляційного суду залишив без змін.
Суд касаційної інстанції, посилаючись на статтю 12 Повітряного кодексу України (далі - ПКУ), пункти 1, 4 Положення про Державний спеціалізований фонд фінансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України в міжнародних авіаційних організаціях, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1993 року № 819 (далі - Положення про Фонд), пункт 5 розділу ІІ додатка до Положення про Фонд, дійшов висновку, що оскільки Положення про Фонд не регулює періодичність, порядок сплати, переведення державного збору у національну валюту та порядок зарахування державного збору до Фонду, фактичне нарахування ДАСУ цього платежу за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України, та за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України, здійснене поза межами наданих їй повноважень.
Іншим аргументом на користь задоволення позову, з яким погодився суд касаційної інстанції, визнано час набуття чинності Законом України від 6 вересня 2012 року № 5203-VI «Про адміністративні послуги» (далі - Закон № 5203-VI), із датою набуття якого - 7 жовтня 2012 року - припинили свою дію норми статті 12 ПКУ і пов'язані з ними положення нормативно-правових актів, на підставі яких нараховувалися оспорені суми державного збору.
У заяві про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року ДАСУ стверджує про неоднакове застосування судом касаційної інстанції пунктів 3 і 4 частини п'ятої статті 12 ПКУ, норми яких визначають, що надходженнями до Фонду є державний збір із суб'єктів авіаційної діяльності, зокрема, за кожного пасажира, який відлітає з аеропорту України (пункт 3), за кожну тонну вантажу, що відправляється чи прибуває до аеропорту України (пункт 4).
Із наведенням мотивів незгоди з доводами, зазначеними в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 березня 2015 року, просить це рішення та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2015 року скасувати і залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 вересня 2014 року.
На підтвердження неоднакового застосування касаційним судом зазначених норм у подібних правовідносинах посилається на постанову Вищого господарського суду України від 11 лютого 2013 року (справа № 5011-14/10827-2012), яка є протилежним за значенням рішенням, у якому, на переконання заявника, сформульовано правильний правозастосовний висновок.
Передумовами оспореного правозастосування стали такі фактичні обставини.
ДАСУ направила Авіакомпанії рахунки-фактури за окремі місяці 2013 і 2014 років щодо перерахування державного збору за кожного пасажира, який відлітав з аеропорту України, та кожну тонну вантажу, що відправлялася чи прибувала до аеропорту України, при здійсненні регулярних або чартерних рейсів. Збір підлягав сплаті до Фонду на підставі пунктів 3 і 4 частини п'ятої статті 12 ПКУ. Перелік платежів, розмір, порядок та строки їх сплати ДАСУ обґрунтовувала посиланням на частину дев'яту статті 12 ПКУ та Положення про Фонд.
Авіакомпанія норми права, на які посилається заявник, трактує по-іншому і так, ніби вимога про сплату сум державного збору не містить правових підстав. Стисло доводи незгоди позивача зводяться до такого:
- державний збір за ознаками і юридичними властивостями є податковим платежем, вид, розмір, порядок, строк та інші елементи якого мають бути встановлені законом, а не делегуватись Уряду України;
- перелік платежів, розмір, порядок і строк їх сплати чітко й однозначно не регламентовані нормативно-правовими актами, ДАСУ довільно й на власний розсуд визначає кількісні та інші критерії сплати державного збору;
- із набранням чинності Законом № 5203-VI норми, що раніше були правовими підставами для нарахування та сплати державного збору, втратили чинність (припинили свою дію).
Отже, у рішенні, що переглядається, суд касаційної інстанції на підставі судової інтерпретації правової природи державного збору, законодавчого унормування переліку, порядку, строків та інших елементів його нарахування та надходження до державного бюджету, часу дії норм права, що зумовлюють сплату державного збору, дійшов висновку, що ДАСУ, коли сформувала і направила Авіакомпанії рахунки-фактури про сплату державного збору до Фонду, діяла поза межами правового регулювання, тобто протиправно.
У спорі, що виник між тими самими сторонами за подібних фактичних обставин з приводу майже аналогічного предмета спору, що у часі виник раніше, суд касаційної інстанції господарської юрисдикції, посилаючись на норми права, правильність застосування яких оспорюється, а також на положення пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, статей 526, 610 Цивільного кодексу України, визнав, що спір підвідомчий судам господарської юрисдикції, і, розглянувши його по суті, вказав, що Авіакомпанія зобов'язана погасити заборгованість зі сплати державного збору до Фонду.
В аспекті зазначених правозастосувань колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України, заслухавши пояснення представників заявника та позивача, зміст яких в основному не відрізняється від доводів, наведених у заяві про перегляд та позовній заяві, та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку про таке.
Насамперед колегії суддів належить з'ясувати, чи правильно визначена підсудність спору, за наслідками розгляду якого ухвалено оскаржене рішення, і чи поширюється адміністративна юрисдикція на правовідносини, що склалися між сторонами з приводу означеного конкретного предмета спору. Відповідь на ці питання зумовлюється певними особливостями цього спору.
Сервіси для юристів