П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - ОСОБА_8, про стягнення коштів за заявою ОСОБА_6 про перегляд ухвали Апеляційного суду Львівської області від 2 лютого 2015 року й ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від
27 лютого 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що він та ОСОБА_9, яка у подальшому змінила прізвище на ОСОБА_7 (далі - ОСОБА_7), з 6 червня 1999 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано відповідно до рішення Франківського районного суду м. Львова від 29 грудня 2010 року.
Під час шлюбу сторони у справі придбали автомобіль KIA CEED, який було зареєстровано на відповідача.
Йому стало відомо, що ОСОБА_7 без його відома відчужила спірний автомобіль на користь ОСОБА_8
Вважаючи, що вказаний автомобіль є спільною сумісною власністю, яка була відчужена без його відома як співвласника майна, позивач просив визнати недійсним правочин стосовно спірного автомобіля, укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, і визнати за ним право власності на Ѕ частину цього транспортного засобу.
У вересні 2014 року ОСОБА_6 подав до суду заяву про зміну предмета позову, у якій посилався на те, що за однією з умов мирової угоди, укладеної між ним і ОСОБА_7, остання зобов'язалася половину коштів, отриманих від продажу автомобіля, передати йому. Відповідачка продала спірний автомобіль
ОСОБА_8 за 14 тис. доларів США, однак указану умову мирової угоди не виконала та кошти йому не передала. У зв'язку із цим позивач просив стягнути з відповідачки 7 тис. доларів США, що на той час було еквівалентно 90 тис.
836 грн 19 коп.
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 2 жовтня 2014 року позов задоволено, ухвалено стягнути із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 7 тис. доларів США боргу, що згідно з офіційним курсом Національного банку України становило 90 тис. 836 грн 19 коп.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 2 лютого 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 лютого 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у вказаній справі.
У заяві ОСОБА_6 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування ухвал апеляційного суду й суду касаційної інстанції та направлення справи на розгляд до суду апеляційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви
ОСОБА_6 посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 лютого 2015 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності (№ 6-46223св14).
Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-46223св14 суд касаційної інстанції скасував ухвали судів першої та апеляційної інстанцій про закриття провадження у справі та направив справу на новий судовий розгляд. При цьому суд виходив з того, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України можливе лише за умови, що рішення, яке набрало законної сили, ухвалено з приводу спору, тотожного тому, що розглядається, тобто збігаються сторони, предмети і підстави позовів. Нетотожність хоча б однієї зі складових не перешкоджає заінтересованим особам звернутися до суду з позовом і не дає суду підстав закривати провадження у справі. Тому в разі, якщо позивач повторно звернувся до суду з позовом, але з інших підстав, ніж зазначені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, то суд першої інстанції закрив провадження у справі з порушенням пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції виходив з того, що вимоги позивача випливають з невиконання мирової угоди, яка визнана судовою ухвалою, постановленою у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що й ця справа; дана ухвала підлягає виконанню в примусовому порядку державною виконавчою службою відповідно до статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», тобто позивач повинен був звернутися до державної виконавчої служби, а не до суду, а тому на підставі пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України провадження у справі підлягає закриттю.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норми процесуального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами у справі, яка переглядається, встановлено, що ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 7 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення компенсації за частину майна визнано мирову угоду, відповідно до якої ОСОБА_7 взяла на себе зобов'язання протягом шестимісячного строку від моменту підписання мирової угоди та визнання її судом відчужити за ринковою ціною, встановленою для даного регіону (в межах м. Львова) на момент продажу, належний їй на праві власності та зареєстрований за нею автомобіль КІА СЕЕD з подальшим поділом отриманої від його продажу грошової суми відповідно до належних часток, а саме по Ѕ частині виручених від продажу автомобіля коштів кожній зі сторін у справі; грошові кошти, отримані в результаті відчуження транспортного засобу, передати ОСОБА_6 одночасно з їх отриманням; провадження у справі за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про стягнення компенсації за частину майна закрито. Крім того, в цій ухвалі зазначено, що в разі невиконання сторонами мирової угоди, вона виконується в примусовому порядку.
У цій справі ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про стягнення коштів, посилаючись на те, що відповідачка продала спірний автомобіль ОСОБА_8 за 14 тис. доларів США. Однак половину суми від продажу автомобіля ОСОБА_7 йому не передала, незважаючи на визнану судом мирову угоду, укладену між ними, за умовами якої ОСОБА_7 зобов'язалася половину вирученої суми від продажу автомобіля передати йому.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частин першої, четвертої, п'ятої статті 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову. У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.
Мирова угода за своєю правовою природою є договором, який укладається сторонами з метою припинення спору, на умовах, погоджених сторонами. Мирова угода не приводить до вирішення спору по суті, вона ґрунтується на взаємовигідних для обох сторін умовах і повинна виконуватися добровільно. У протилежному разі мирова угода, затверджена (визнана) судом, може бути підставою для примусового виконання.
Сервіси для юристів