П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2014 року м. КиївСудова палата у господарських справах
Верховного Суду України у складі
головуючого Барбари В.П., суддів:Берднік І.С.,Гуля В.С.,Ємця А.А., Жайворонок Т.Є.,Колесника П.І.,Потильчака О.І., Шицького І.Б., за участю представників: Генеральної прокуратури України - Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" - Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" - Міністерства інфраструктури України - Фонду державного майна України - відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" - товариства з обмеженою відповідальністю "Імперово Фудз"- Скрипки М.В., Астрюхіна К.А., Хімчак Т.В., Лозовського О.М., Демиденко О.А., Опанасенко І.Ю., Дзери Ю.М., Климюк В.Ю., Лукомського П.В.,Телюка П.З., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Державної адміністрації залізничного транспорту України (далі - Укрзалізниця) про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року у справі
№ 27/28 за позовом заступника Генерального прокурора України (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі: Кабінету Міністрів України, Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" до Міністерства інфраструктури України, Фонду державного майна України, Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг", товариства з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології та інвестиції", товариства з обмеженою відповідальністю "Імперово Фудз", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні
відповідачів: товариство з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. Груп",
Головне управління комунальної власності Київської міської державної адміністрації про визнання недійсними угод, рішення зборів, статуту та витребування майна,
в с т а н о в и л а:
До Верховного Суду України звернулася Укрзалізниця із заявою про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року у справі № 27/28 з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції положень статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" щодо передачі державного майна до статутного фонду товариства в якості оплати своєї частки.
В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 17 лютого 2009 року у справі № 29/268-07, від 04 березня
2010 року у справі № 09/45, від 16 лютого 2011 року у справі № 16/3-41,
від 22 серпня 2012 року у справі № 2/5007/109/11(2-1268/06), від 15 листопада 2012 року у справі № 1/63-Д, від 12 грудня 2012 року у справі № 9/5007/76/11, від 04 червня 2014 року у справі № 5020-11/359-9/099-382/2011.
Ухвалою від 15 вересня 2014 року Вищий господарський суд України допустив до провадження справу № 27/28 для перегляду Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 12 листопада 2013 року.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.
Отже, неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права полягає, зокрема, в різному тлумаченні судами змісту й сутності правових норм, що зумовило різні висновки про наявність чи відсутність прав та обов'язків учасників певних правовідносин.
Переглядаючи справу № 09/45 в касаційному порядку, Вищий господарський суд України постановою від 04 березня 2010 року дійшов висновку про обґрунтованість відмови у задоволенні позову про визнання недійсними угод, рішення зборів, статуту та витребування майна, зазначаючи при цьому про правомірність угод щодо відчуження нерухомого майна, яке є державною власністю. Суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції, що спірне майно вибуло із володіння держави у встановленому законодавством порядку та наголосив, що в розумінні положень Закону України "Про приватизацію державного майна", Декрету Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності", Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 07 липня 1992 року
№ 2558-XII, внесення державного майна до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг" в якості оплати частки не є відчуженням такого майна, тому положення законодавства України про приватизацію не поширюються на такі відносини, а оскільки товариство з обмеженою відповідальністю "Імперово Фудз" є добросовісним набувачем, то відсутні підстави для витребування спірного майна із чужого незаконного володіння.
Допускаючи до провадження Верховного Суду України справу № 27/28, Вищий господарський суд України, розглянувши доводи Укрзалізниці, дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Однак поза увагою Вищого господарського суду України залишилася та обставина, що рішення у справі № 09/45, на постанову в якій послався заявник, було прийнято судом касаційної інстанції залежно від наданих сторонами доказів і відповідно до встановлених судами фактичних обставин, що не дає підстав для висновку про неоднакове застосування норм матеріального права.
Крім того, у цій справі судами встановлено, що спірне майно належить до майна правоохоронних органів. Оскільки законом не передбачено можливості приватизації такого майна, тому передача спірного приміщення до статутного фонду відповідача здійснено з порушенням чинного законодавства. Відтак, фактичні обставини у справах, на які посилається заявник, різняться.
Також не можна погодитися з посиланням заявника на постанови Вищого господарського суду України від 17 лютого 2009 року у справі
№ 29/268-07, від 16 лютого 2011 року у справі № 16/3-41, від 22 серпня
2012 року у справі №2/5007/109/11(2-1268/06), від 15 листопада 2012 року у справі № 1/63-Д, від 12 грудня 2012 року у справі №9/5007/76/11, від 04 червня 2014 року у справі № 5020-11/359-9/099-382/2011, якими було скасовано попередні судові рішення з направленням справи на новий розгляд, оскільки такі постанови остаточно не вирішують спір у справі.
При цьому слід зазначити, що Верховний Суд України позбавлений процесуального права щодо перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішеннях або постановах господарських судів.
Зважаючи на те, що неоднакове застосування норм матеріального права судом касаційної інстанції не підтвердилося, заява Укрзалізниці не підлягає задоволенню.
Сервіси для юристів