П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 листопада 2014 рокум. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Сумської міської ради (правонаступник управління праці та соціального захисту населення Сумської міської ради; далі - Управління) про визнання протиправним рішення та зобов'язання здійснити виплату разової грошової допомоги,
в с т а н о в и л а:
У квітні 2008 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління про стягнення разової грошової допомоги до 5 травня.
На обґрунтування позовних вимог зазначив, що він має статус учасника бойових дій і відповідно до статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3551-XII) щорічно до 5 травня має право на виплату йому державою разової грошової допомоги.
Проте у 2007 році така грошова допомога йому була виплачена не в повному обсязі та у розмірі, який не відповідає Закону № 3551-XII.
Зарічний районний суд міста Сум постановою від 25 липня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2008 року, позов задовольнив частково: визнав неправомірними дії Управління з нарахування та виплати ОСОБА_1 разової грошової допомоги за 2007 рік та відмови у перерахунку її розміру; постановив стягнути з Управління на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати разової грошової допомоги за 2007 рік у розмірі 1770 грн 30 коп.; в іншій частині позовних вимог відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 29 травня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Суд першої інстанції, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що відповідач порушив право позивача на отримання відповідної грошової допомоги у розмірах, встановлених Законом № 3551-XII, що є звуженням змісту прав позивача, та з того, що відповідні положення статті 29 і пункту 13 статті 71 Закону України від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон № 489-V) Конституційний Суд України Рішенням від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 визнав такими, що не відповідають Конституції України.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при виплаті ОСОБА_1 разової грошової допомоги до 5 травня Управління мало керуватися саме положеннями частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII, якою передбачено, що розмір зазначеної допомоги становить п'ять мінімальних пенсій за віком [мінімальний розмір пенсії за віком передбачено статтею 28 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин)], а не Законом № 489-V, яким встановлювалися конкретні розміри відповідної допомоги.
Суд касаційної інстанції зазначив, що Закон № 489-V на час виплати позивачу грошової допомоги у 2007 році Конституційним Судом України не був визнаний неконституційним. Тобто, на час виникнення спірних правовідносин були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги інвалідам війни до 5 травня. Разом з цим зазначив, що вказана допомога була виплачена позивачу в установленому статтею 12 Закону № 3551-XII розмірі, а тому суд першої інстанції правильно задовольнив позов частково.
Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Управління звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування касаційним судом частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII та пункту 13 статті 71 Закону № 489-V.
На обґрунтування заяви додало копії постанов Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2013 року, 16 та 30 січня 2014 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах. У цих рішеннях касаційний суд дійшов висновку, що, оскільки на час нарахування і виплати щорічної разової грошової допомоги положення статті 29 і пункту 13 статті 71 Закону № 489-V були чинними, то дії органу праці та соціального захисту населення щодо виплати такої допомоги у 2007 році є правомірними.
Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував одні й ті самі норми матеріального права, при цьому у справі, що розглядається, - неправильно.
Суд установив, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій і має право на відповідний соціальний захист, встановлений законодавством України, зокрема на пільги, передбачені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення серії НОМЕР_1 від 31 жовтня 2003 року. Позивачу у 2007 році нарахована та виплачена щорічна разова грошова допомога до 5 травня в розмірі 280 грн.
Пунктом 13 статті 71 Закону № 489-V на 2007 рік зупинено дію частини п'ятої статті 12 Закону № 3551-XII в частині визначення розміру виплат грошової допомоги, а статтею 29 Закону № 489-V встановлено виплату цієї допомоги учасникам бойових дій у розмірі 280 грн.
Конституційний Суд України Рішенням від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 положення статті 29 та пункту 13 статті 71 Закону № 489-V визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Згідно з частиною другою статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Отже, зазначені положення Закону № 489-V втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 6-рп/2007, тобто з 9 липня 2007 року, тоді як виплата грошової допомоги позивачу здійснювалася в період, коли ці норми Закону були чинними.
Таким чином, дії Управління на час виплати ОСОБА_1 грошової допомоги були правомірними, оскільки невиплата позивачу зазначеної допомоги у розмірі, встановленому Законом № 3551-XII, викликана не протиправними діями Управління, а прийняттям положень Закону № 489-V (які в подальшому були визнані неконституційними), відповідно до яких розмір грошової допомоги було зменшено.
Отже, Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, неправильно застосував норми матеріального права.
З урахуванням наведеного та відповідно до частини другої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд.
Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Заяву управління соціального захисту населення Сумської міської ради задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Сервіси для юристів