Постанова ВСУ від 11.05.2016 року у справі №6-65цс16

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 травня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (далі - ТОВ «ЛК «Еталон») про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу.

Позивач зазначав, що 27 жовтня 2014 року між ним (лізингоодержувач) та ТОВ «ЛК «Еталон» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу (трактор марки ДТЗ вартістю 74 тис. 800 грн), а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору.

Того ж дня, як передбачено умовами договору, позивач здійснив платіж у розмірі 37 тис. 480 грн на рахунки ТОВ «ЛК «Еталон», а 7 листопада 2014 року - оплату комісії в розмірі 8 тис. грн, проте предмет лізингу йому передано не було, що спричинило порушення його прав та законних інтересів як споживача.

Посилаючись на те, що умови договору фінансового лізингу не відповідають чинному законодавству, є несправедливими та порушують його права як споживача, на підставі статей 15, 16, 203, 215, 216, 524, 533, 632, 762, 808 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII), Закону України від 16 грудня 1997 року

№ 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг» (далі - Закон № 723/97-ВР), позивач просив визнати зазначений договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача 45 тис. 480 грн сплачених ним коштів.

Косівський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 10 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_7 задовольнив: визнав недійсним зазначений договір фінансового лізингу та стягнув з ТОВ «ЛК «Еталон» на користь ОСОБА_7 45 тис. 480 грн.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Івано-Франківської області від 1 квітня 2015 року та рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 10 лютого 2015 року ТОВ «ЛК «Еталон» просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 18 Закону № 1023-XII, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ТОВ «ЛК «Еталон» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня та 11 листопада 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «ЛК «Еталон» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 27 жовтня 2014 року між ОСОБА_7 (лізингоодержувач) та ТОВ «ЛК «Еталон» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого товариство зобов'язалось придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу (трактор марки ДТЗ вартістю 74 тис. 800 грн), а лізингоодержувач - прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі згідно з умовами цього договору.

Того ж дня, як передбачено умовами договору, позивач здійснив платіж у розмірі 37 тис. 480 грн на рахунки ТОВ «ЛК «Еталон», а 7 листопада 2014 року - оплату комісії в розмірі 8 тис. грн, проте предмет лізингу йому передано не було, що спричинило порушення його прав та законних інтересів як споживача.

Суди встановили, що положення спірного договору, зокрема пункти 5.4, 8.3, 8.8, 8.13, 8.15, свідчать про несправедливість умов, указаних у Законі № 1023-XII, а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоодержувача, оскільки в пунктах 8.14, 12.1, 12.2, 12.3, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 цього договору передбачена сплата штрафу лізингоодержувачем.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_7, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, вважав, що договір фінансового лізингу, укладений між ТОВ «ЛК «Еталон» та позивачем, має умови, які вказують на несправедливість відносно споживача, тому цей договір підлягає визнанню недійсним на підставі статей 15, 16, 203, 215, 216, 524, 533, 632, 762, 808 ЦК України та Закону № 1023-XII.

Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 липня та 11 листопада 2015 року, наданих заявником для порівняння, містяться висновки про те, що договори фінансового лізингу укладено між ТОВ «ЛК «Еталон» та фізичними особами добровільно, в належній формі, з погодженням усіх істотних умов, у тому числі щодо прав та відповідальності сторін; суди попередніх інстанцій не вказали, у чому саме полягає порушення принципу добросовісності сторін спірних договорів та яким чином умови цих договорів завдають шкоди позивачам; лізингоодержувачі були ознайомлені з усіма умовами цих договорів та погодилися з ними, тому правових підстав для визнання цих правочинів недійсними немає.

В ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 вересня 2015 року, наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для визнання недійсними пунктів договору фінансового лізингу, укладеного між ТОВ «ЛК «Еталон» та фізичною особою, зазначивши, що суди правильно керувались положеннями статті 806 ЦК України та Закону № 723/97-ВР, який є спеціальним у спірних правовідносинах.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону № 1023-XII, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.

Стаття 18 Закону № 1023-ХІІ містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.