Постанова ВСУ від 11.05.2016 року у справі №6-37цс16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 травня 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про повернення депозитного вкладу та стягнення коштів за заявою ОСОБА_7 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року ОСОБА_7 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь, окрім банківського вкладу за договором від 20 листопада 2013 року, відсотків за користування коштами, пені у розмірі 3 % річних (стаття 625 ЦК України), також пеню у розмірі 3 % за кожен день прострочення на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» з дня витребування вкладу до дня ухвалення судового рішення, в сумі 359 249,79 доларів США.

Позов мотивовано тим, що 20 листопада 2013 року між позивачем та публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі ПАТ «Державний ощадний банк України») укладено договір строкового банківського вкладу «Депозитний» № 19223426 в іноземній валюті, за умовами якого позивачем внесено грошові кошти на відкритий банком депозитний рахунок у розмірі 150 000 доларів США строком на 36 місяців, процентна ставка якого становила 8 % річних, а відповідач у свою чергу прийняв вказані грошові кошти та зобов'язався повернути вклад разом із нарахованими процентами у валюті вкладу готівкою через касу. В той же день між позивачем та відповідачем укладено додатковий договір № 1 про щомісячну капіталізацію (приєднання до вкладу) нарахованих за вкладом відсотків.

8 вересня 2014 року позивач звернувся до банку з наміром отримати вклад разом із нарахованими процентами, однак останній відмовився повертати вклад, мотивуючи тим, що відповідно до пункту 9 постанови Правління Національного банку України «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України» від 29 серпня 2014 року № 540 уповноважені банки зобов'язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ). Позивач вважає такі дії протиправними та такими, що порушують його конституційні права і умови укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим звернувся до суду з позовом за захистом своїх порушених прав.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_7 суму заборгованості за договором банківського вкладу, нараховані проценти на суму вкладу, 3 % річних (стаття 625 ЦК України). У задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 3 % за кожен день прострочення виконання зобов'язання відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 5 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 травня 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_7 просить скасувати судові рішення в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовну вимогу, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 549-552 ЦК України, частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судом встановлено, що 20 листопада 2013 року між ОСОБА_7 та ПАТ «Державний ощадний банк України» укладено депозитний договір, на підставі якого ОСОБА_7 як вкладник вніс на депозитний рахунок, відкритий у ПАТ «Державний ощадний банк України», кошти готівкою у сумі 150 000 доларів США (зі щомісячною капіталізацією процентів - згідно додаткової угоди № 1) терміном на 36 місяців під 8 % річних.

Відповідно до пунктів 2.7., 3.1. депозитного договору банк зобов`язувався згідно заяви вкладника повернути вклад або його частину до закінчення строку дії договору, а згідно пункту 3.4.2. цього договору таку заяву вкладником може бути подано не пізніше двох робочих днів до дня вилучення вкладу. При цьому, у разі фактичного зберігання коштів вкладу більше одного року проценти на вклад нараховуються за ставкою, передбаченою пунктом 1.2. договору (8 % річних) за кожний повний рік зберігання коштів вкладу, а за рештою строку - за ставкою банку по вкладах на вимогу.

Пунктами 3.1. та 3.3. депозитного договору сторонами обумовлено, що банк за заявою вкладника зобов`язаний повернути вклад разом із нарахованими за ним процентами належним чином у валюті вкладу готівкою через касу банку.

8 вересня 2014 року вкладник ОСОБА_7 звернувся до банку з письмовою заявою і просив на підставі умов договору достроково повернути йому банківський вклад з процентами.

Відмовляючи у видачі вкладених коштів відповідач ПАТ «Державний ощадний банк України» послався на постанову Правління Національного банку України за № 540 від 29 серпня 2014 року «Про введення додаткових механізмів для стабілізації грошово-кредитного та валютного ринків України», згідно якої уповноважені банки мають право достроково повертати вклади, залучені в іноземній валюті за всіма типами договорів, та достроково погашати ощадні (депозитні) сертифікати, номіновані в іноземній валюті, у національній валюті за курсом купівлі іноземної валюти уповноваженого банку на день проведення операції.

В подальшому банк роз`яснив вкладнику, що відповідно до пункту 9 указаної постанови Національного банку України уповноважені банки зобов`язані обмежити видачу (отримання) готівкових коштів в іноземній валюті з поточних та депозитних рахунків клієнтів через каси та банкомати в межах 15 000 грн. на добу на одного клієнта в еквіваленті за офіційним курсом Національного банку України.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 3 % за кожний день прострочення, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що частина п'ята статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюється та не регулює спірні правовідносини.

Проте у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 листопада 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежність надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а тому помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про непоширення дії вищевказаних норм закону на спірні правовідносини.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2012 року суд касаційної інстанції виходив із того, що судом апеляційної інстанції не було взято до уваги вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», хоча в апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилався на них і зазначив, що має право на стягнення пені відповідно до вимог Закону, а тому справу слід направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає метою цього Закону створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.