П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 травня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_7 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення відсотків за банківським вкладом за заявою публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд заочного рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 4 грудня 2014 року, ухвали Апеляційного суду Полтавської області від 19 травня 2015 року, ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2015 року,
в с т а н о в и л а:
У серпні 2014 року ОСОБА_7 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 10 квітня 2008 року між нею та відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» (далі -
ВАТ «Райффайзен Банк Аваль»), правонаступником якого є публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»), укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого банк прийняв від неї 26 тис. 500 дол. США зі сплатою 25 % річних за користування вкладом та з кінцевим терміном повернення коштів 10 квітня 2009 року. Після закінчення терміну дії договору банк не повернув коштів позивачці. Лубенський міськрайонний суд Полтавської області рішенням від 25 січня 2013 року ухвалив стягнути з відповідача на її користь депозитний вклад у розмірі
26 тис. 500 дол. США, відсотки за користування грошовим вкладом у розмірі
6 тис. 627 дол. США 75 центів, пеню в розмірі 251 дол. США 75 центів,
3 % річних у розмірі 41 дол. США 38 центів, що в сумі складає 33 тис. 417 дол. США 88 центів та еквівалентно 267 тис. 109 грн. Однак зазначене рішення суду банк виконав лише 30 квітня 2013 року.
Оскільки з 11 квітня 2009 року до 29 квітня 2013 року банк фактично користувався депозитом позивачки, остання просила стягнути за вказаний період на її користь з банку проценти за користування депозитним вкладом у сумі
26 тис. 844 дол. США 86 центів.
Октябрський районний суд м. Полтави заочним рішенням від 4 грудня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області
від 19 травня 2015 року, позов задовольнив, ухвалив стягнути з
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_7 відсотки за договором грошового вкладу від 10 квітня 2008 року в сумі 26 тис. 844 дол. США 86 центів, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 4 серпня 2014 року становило 327 тис. 50 грн 92 коп.; вирішив питання про розподіл судових витрат.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 2 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на вищезазначені судові рішення.
У заяві ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1058, 1061, 1070 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
На підтвердження наявності зазначеної підстави подання заяви
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» посилається на постанову Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі за позовом фізичної особи до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення процентів за користування грошовим вкладом, 3 % річних та інфляційних витрат (№ 6-1891цс15).
Так, приймаючи постанову від 11 листопада 2015 року у справі
№ 6-1891цс15, Верховний Суд України керувався тим, що договір банківського вкладу не містить визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії. Проте суди, задовольняючи позов, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України до спірних правовідносин застосували неправильно та дійшли помилкового висновку про те, що після закінчення терміну дії договору й у разі неналежного виконання його умов з банку на користь вкладника підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за процентною ставкою, передбаченою цим договором, не врахувавши, що договором не визначено розміру процентної ставки за користування депозитом у разі закінчення терміну його дії та неналежного виконання грошового зобов'язання за ним. Суд безпідставно не застосував норму статті 1070 ЦК України, не врахувавши, що з банку підлягають стягненню проценти за процентною ставкою в розмірі, що зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
Натомість, у справі, яка переглядається, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що оскільки банк продовжував користуватися грошовим вкладом позивачки після закінчення строку дії договору, то відповідно до положень статті 1061 ЦК України з відповідача підлягають стягненню проценти за користування вкладом за період з наступного дня після закінчення дії договору до дня, який передував фактичному поверненню коштів позивачці. При цьому суд дійшов висновку про те, що з банку підлягають стягненню проценти за користування грошовим вкладом за визначеною в договорі процентною ставкою (25 % річних).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 травня 2013 року (№6-39цс13), на яку посилався суд першої інстанції при ухваленні заочного рішення у справі, яка переглядається.
Отже, існує невідповідність оскаржуваного судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, зокрема частини першої статті 1058, статті 1061, частини другої статті 1070 ЦК України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права та відступаючи від правової позиції щодо застосування положень статей 1058, 1061 ЦК України, викладеної Верховним Судом України у постанові від 29 травня 2013 року (справа № 6-39цс13), Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Суди у справі, яка переглядається, встановили, що 10 квітня 2008 року між ОСОБА_7 та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» укладено договір банківського вкладу «Універсальний», за умовами якого банк прийняв від неї
26 тис. 500 дол. США зі сплатою 25 % річних за користування вкладом та з кінцевим терміном повернення коштів 10 квітня 2009 року.
Після закінчення терміну дії договору банк коштів позивачці не повернув.
Сервіси для юристів