П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 березня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М.,- розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9, третя особа - Сьома Дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки у спільному майні подружжя, визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності та стягнення грошової компенсаціі за заявою ОСОБА_9 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У березні 2012 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя, визначення частки у спільному майні подружжя, визнання недійсними заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності та стягнення грошової компенсації.
Зазначав, що ОСОБА_9 є його рідним братом. Їхнім батькам: ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - на праві власності належав будинок АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 року їхній батько, ОСОБА_10, помер. Спадкоємцями першої черги після його смерті були ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_13, ОСОБА_8 і ОСОБА_9, однак спадщину фактично прийняли його дружина, ОСОБА_11, та сини: ОСОБА_9 і ОСОБА_8
ІНФОРМАЦІЯ_2 року померла їхня матір - ОСОБА_11 Спадкоємцями після смерті за законом є її діти: ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_13, ОСОБА_8 і ОСОБА_9 Після смерті матері із заявами про прийняття спадщини ніхто не звертався, ОСОБА_9 та він є такими, що фактично прийняли спадщину.
ОСОБА_8 зазначав, що тільки в липні 2007 року йому стало відомо, що 13 лютого 1985 року від імені ОСОБА_10 складено заповіт, яким він усе належне йому майно заповідав ОСОБА_9 4 жовтня 2001 року Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом за реєстровим № 3-4419 на ім'я останнього. 31 травня 2007 року ОСОБА_9 продав успадкований будинок ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_8 просив: поновити йому строк позовної давності; визнати, що будинок АДРЕСА_1 був спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_10 і ОСОБА_11 та що кожному з них належало по 1/2 частці цього майна; визнати за ОСОБА_11 право на обов'язкову частку у спадщині після смерті її чоловіка - ОСОБА_10, яка складає 1/9 частки спірного будинку; визнати недійсним заповіт, який складений 13 лютого 1985 року від імені його батька ОСОБА_10 на ім'я ОСОБА_9 і посвідчений Сьомою дніпропетровською Державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-292; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_10 4 жовтня 2001 року за реєстровим № 3-4419; встановити факт прийняття ним спадщини після смерті його батька - ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, та матері - ОСОБА_11, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року; визнати за ним право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_1 після смерті його батьків; визнати за ним право власності на 1/2 частину земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1; стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію в сумі 823 455 гривень 40 копійок.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 серпня 2014 року, позов задоволено частково: встановлено факт належності будинку АДРЕСА_1 на праві спільної сумісної власності ОСОБА_10 і ОСОБА_11; визнано недійсним заповіт, який складений 13 лютого 1985 року від імені ОСОБА_10 на ім'я ОСОБА_9 і посвідчений Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою за реєстровим № 4-292; визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що видане Сьомою Дніпропетровською державною нотаріальною конторою на ім'я ОСОБА_9 після смерті ОСОБА_10 4 жовтня 2001 року за реєстровим № 3-4419; стягнуто з ОСОБА_9 на користь позивача грошову компенсацію вартості Ѕ частки спірного будинку в розмірі 48 255 гривень 50 копійок та 1/2 частку вартості земельної ділянки в розмірі 775 200 гривень, а всього 823 455 гривень 50 копійок; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 квітня 2014 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2014 року відмовлено ОСОБА_9 у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 8 вересня 2014 року ОСОБА_9 порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статті 80 Цивільного кодексу УРСР (далі - ЦК УРСР).
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_9 посилається на ухвалу Верховного Суду України від 12 жовтня 2009 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції.
ОСОБА_9 указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права не є однаковими з висновками, зробленими судом касаційної інстанції в наданому для прикладу судовому рішенні, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представників ОСОБА_9 - ОСОБА_17, ОСОБА_18; пояснення ОСОБА_8 та його представника -ОСОБА_19, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення задоволенню не підлягає з таких підстав.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
При цьому під судовим рішенням у подібних правовідносинах слід розуміти таке, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
Згідно із частиною другою статті 80 ЦК УРСР, якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із поважності причин пропуску строку позовної давності та доведеності позовних вимог ОСОБА_8
На відміну від висновків, які містяться в судовому рішенні у справі, яка переглядається, в ухвалі Верховного Суду України від 12 жовтня 2009 року, на яку посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 80 ЦК УРСР, висновок суду ґрунтується на тому, що позивачем пропущено строк позовної давності, питання про поновлення якого ним не порушувалось.
У справі, яка переглядається, як зазначено вище, суд поновив строк позовної давності за клопотанням позивача, як пропущений з поважних причин.
Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на рішення в якій посилається заявник в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 80 ЦК УРСР.
За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявником судові рішення не є прикладами неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою немає підстав.
Відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись статтями 355, 360-2, 360-3, 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України
Сервіси для юристів