П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 лютого 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Яреми А.Г., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,Сімоненко В.М., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, скасування запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за заявою ОСОБА_8 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року,
в с т а н о в и л а :
У листопаді 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» (далі - Університет) про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, скасування запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначав, що наказом в.о. ректора Університету від 25 червня 2013 року його було звільнено з роботи з посади професора кафедри культурології Університету з підстав, передбачених пунктом 3 статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України). Підставою звільнення у вказаному наказі зазначено вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 9 липня 2012 року та витяг з протоколу профспілкового комітету від 14 червня 2013 року.
Посилаючись на те, що аморального проступку він не вчиняв, вчинення такого проступку не підтверджено конкретними фактами, а звільнення унеможливлює виконання вказаного вироку, яким призначено покарання у вигляді виправних робіт, а також що його позбавлено передбаченого Конституцією України права на працю, просив визнати своє звільнення незаконним, зобов'язати відповідача поновити його на роботі й скасувати запис про звільнення у трудовій книжці як незаконний та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 серпня 2013 року до часу поновлення на роботі.
Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 4 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 28 травня 2014 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року відмовлено ОСОБА_8 у відкритті касаційного провадження з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2014 року ОСОБА_8 порушує питання про скасування зазначених судових рішень та прийняття нового рішення про задоволення його позовних вимог, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 3 статті 41 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
В обґрунтування заяви ОСОБА_8 надав ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 березня 2009 року, в якій, на його думку, по-іншому застосовано зазначену правову норму.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 грудня 2014 року поновлено ОСОБА_8 строк для подання заяви про перегляд судового рішення; цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до Університету про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, скасування запису в трудовій книжці та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_8 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що наказом ректора Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого від 16 вересня 2011 року ОСОБА_8 прийнято на посаду професора кафедри культурології з 1 вересня 2011 року до проведення конкурсу на заміщення вакантної посади. Наказом ректора Університету від 7 грудня 2011 року його призначено на посаду професора кафедри культурології як обраного за конкурсом на умовах строкового трудового договору (контракту) з 18 листопада 2011 року до 30 червня 2014 року.
За умовами трудового договору (контракту), укладеного між ректором Університету та ОСОБА_8 18 листопада 2011 року, останній зобов'язався належним чином виконувати трудові обов'язки, дотримуватись законодавства України про працю і освіту, Положення про державний вищий заклад освіти, Статуту університету, Правил внутрішнього розпорядку, наказів ректора.
Наказом в.о. ректора Університету від 25 червня 2013 року ОСОБА_8 звільнено з роботи з підстав, передбачених пунктом 3 статті 41 КЗпП України, за вчинення аморального проступку, несумісного з продовженням його роботи в Університеті, який виразився в тому, що ОСОБА_8, нехтуючи загальноприйнятими нормами поведінки, в гуртожитку під час конфлікту, який виник на ґрунті особистих неприязних стосунків, завдав особі середньої тяжкості тілесних ушкоджень, за що був притягнутий до кримінальної відповідальності.
Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 9 липня 2012 року ОСОБА_8 було засуджено за вчинення злочину, передбаченого статтею 128 Кримінального кодексу України.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що вчинення позивачем злочину з порушенням загальноприйнятих норм поведінки, ігнорування норм етики, моралі та громадської свідомості, обставини якого викладено у вироку суду, є таким аморальним проступком, що за своїм характером несумісний із продовженням роботи викладача в Університеті.
Разом із тим в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 березня 2009 року касаційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним наказу про звільнення та для поновлення на роботі особи, відносно якої порушувалась кримінальна справа за частиною першою статті 166 Кримінального кодексу України (1960 року) - перевищення влади або службових повноважень, провадження за якою було закрито на підставі Закону України «Про амністію», вважав, що при звільненні з роботи з підстав, передбачених пунктом 3 статті 41 КЗпП України, необхідно враховувати всі обставини щодо вчинення проступку (час, який минув після вчинення проступку, наявність неприязних стосунків між сторонами, наявність конфліктної ситуації в колективі тощо) під час надання оцінки такому проступку та визнаючи його аморальним.
Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме пункту 3 статті 41 КЗпП України.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції зазначеної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Статтею 41 КЗпП України визначено додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Така підвищена відповідальність працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливому правовому стані та виконують специфічні функції, не властиві іншим категоріям працівників; їхні дії чи бездіяльність можуть призвести до порушення конституційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету як самої держави, так і суб'єктів господарювання.
Так, відповідно до пункту 3 статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.
До суб'єктів, які можуть бути звільнені за вказаною підставою, належать учасники навчально-виховного процесу, зазначені у статті 50 Закону України «Про освіту», а саме: керівні, педагогічні, наукові, науково-педагогічні працівники, спеціалісти.
Отже, звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.
Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов'язків, так і не пов'язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).
Сервіси для юристів