П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 травня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Коротких О.А.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Президента України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (далі - Національна комісія), про визнання протиправними та скасування указів, поновлення на посаді,
в с т а н о в и л а:
У травні 2014 року ОСОБА_10 звернувся до Вищого адміністративного суду України як суду першої інстанції з позовом до Президента України, Голови Верховної Ради України, в якому просив: визнати протиправними та скасувати укази Президента України від 17 травня 2014 року № 478/2014 «Про звільнення Голови та членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації» (далі - Указ № 478/2014), яким звільнено Голову та членів Національної комісії, зокрема позивача, та від 17 травня 2014 року № 479/2014 «Про призначення Голови та членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації» (далі - Указ № 479/2014), поновити його на посаді члена Національної комісії з 17 травня 2014 року.
На обґрунтування позовних вимог у частині протиправності Указу № 478/2014 послався на відсутність підстав для його звільнення з посади члена Національної комісії, передбачених статтею 20 Закону України від 18 листопада 2003 року № 1280-IV «Про телекомунікації» (далі - Закон № 1280-IV), Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-ХІІ), і, відповідно, як наслідок, у виданому Указі вони не зазначені. І оскільки Указ № 478/2014 є незаконним, то і призначення Голови та нових членів Національної комісії згідно з Указом № 479/2014 є теж протиправним.
Відповідач проти позову заперечив та зазначив, що Указ № 478/2014 підписаний та виданий у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України; Закон № 1280-IV не містить вимог щодо обов'язкового обґрунтування у відповідному Указі Президента України підстав припинення повноважень членів Національної комісії, так само як і підстав їх призначення.
Вищий адміністративний суд України постановою від 24 лютого 2016 року позовні вимоги ОСОБА_10 задовольнив частково: визнав незаконним і скасував Указ № 478/2014 в частині звільнення позивача з посади члена Національної комісії; поновив ОСОБА_10 на посаді члена Національної комісії з 20 травня 2014 року; постанову суду щодо поновлення на посаді звернув до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про незаконність Указу № 478/2014, оскільки: на момент прийняття останнього Голова Національної комісії не подавав пропозицію Президенту України щодо звільнення позивача з посади із зазначенням конкретних підстав, передбачених частиною четвертою статті 20 Закону № 1280-IV та статтею 30 Закону № 3723-ХІІ.
Не погоджуючись із рішенням Вищого адміністративного суду України, представник Президента України Мишковець Оксана Валеріївна з підстави, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 24 лютого 2016 року в частині задоволення позову та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Указом Президента України від 16 грудня 2011 року № 1138/2011 ОСОБА_10 призначено членом Національної комісії.
Указом № 478/2014, зокрема, позивача звільнено з посади члена Національної комісії.
Україна є правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, закони приймаються на її основі й мають відповідати їй (стаття 1, частини перша, друга статті 8 Конституції України).
Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
За статтею 112 Основного Закону у разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108, 109, 110, 111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Голову Верховної Ради України.
Конституційні повноваження Президента України визначені статтею 106 Конституції України, відповідно до якої Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України.
Оскаржуваний Указ Президента України є нормативним актом індивідуальної дії, а тому має відповідати як Конституції, так і законам України.
Згідно з вимогами частини третьої статті 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба в органах місцевого самоврядування.
З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон № 3723-XII.
Згідно з вимогами статті 9 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
Законодавець врегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься Закон № 1280-IV.
Питання призначення на посади членів Національної комісії врегульовані статтею 106 Конституції України та статтями 17, 20 Закону № 1280-IV.
Голова та члени Національної комісії є державними службовцями, призначаються на посади та звільняються з посад Президентом України шляхом видання відповідного указу (частини перша, п'ята статті 20 Закону № 1280-IV).
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 20 Закону № 1280-IV Голова Національної комісії подає Президенту України пропозиції щодо звільнення з посад членів Національної комісії.
Сервіси для юристів