П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 березня 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Київському районі м. Харкова (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) про визнання протиправними та скасування рішень,
в с т а н о в и л а:
У вересні 2013 року ФОП ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до управління ПФУ, у якому просила визнати протиправними та скасувати рішення відповідача від 11 березня 2011 року № 149 - про застосування фінансових санкцій за приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, та № 150 - про застосування фінансових санкцій та донарахування органом ПФУ або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків (далі - рішення №№ 149, 150 відповідно).
Позовні вимоги мотивовані тим, що норми закону, які були застосовані відповідачем при прийнятті зазначених рішень, а саме пункт 4 частини дев'ятої статті 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1058-IV), втратили чинність із 1 січня 2011 року та, відповідно, на момент винесення оскаржуваних рішень були нечинними, тому рішення №№ 149, 150 є протиправними.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 3 червня 2013 року у задоволенні позову відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 серпня 2013 року постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2013 року скасував та прийняв нову, якою позов задовольнив: скасував рішення №№ 149, 150; постановив стягнути з Державного бюджету України на користь ФОП ОСОБА_1. сплачений нею судовий збір у розмірі 32 грн 19 коп.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 жовтня 2014 року скасував постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 8 серпня 2013 року та залишив у силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 3 червня 2013 року.
У своєму рішенні касаційний суд зазначив, що за порушення, вчинені до 1 січня 2011 року органи, ПФУ застосовують фінансові санкції, передбачені законами, що діяли на момент вчинення цих порушень, зокрема і щодо приховування (заниження) страхувальником сум заробітної плати (виплат, доходу), на які нараховуються страхові внески, та донарахування територіальним органом ПФУ або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ФОП ОСОБА_1 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 106 Закону № 1058-ІV та пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. На обґрунтування заяви вона додала копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 9 листопада 2011 року, 20 листопада 2012 року та 29 січня 2014 року (справи №№ К/9991/28551/11, К/9991/9042/12, К/9991/18578/12 відповідно), в яких цей суд вказав на протиправність прийнятих органом ПФУ рішень про застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 106 Закону № 1058-IV, після набрання чинності Законом № 2464-VI.
Аналіз зазначених судових рішень дає підстави для висновку про неоднакове застосування Вищим адміністративним судом України положень статті 106 Закону № 1058-IV щодо сплати недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Верховний Суд України вже вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні наведеної норми права та у постанові від 1 липня 2014 року (справа № 21-208а14) зазначив таке.
Пунктом 2 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV, яка діяла до 1 січня 2011 року, було передбачено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у тому числі донарахованих страхувальниками або територіальними органами ПФУ, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум. Одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нараховується пеня в розмірі 0,1 відсотка зазначених сум коштів, розрахована за кожний день прострочення платежу. Із набранням чинності Законом № 2464-VI наведена вище норма матеріального права була скасована (підпункт «й» пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень зазначеного Закону).
Водночас відповідно до абзацу п'ятого пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Проаналізувавши наведені норми права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заборгованість у зв'язку з несплатою страхових внесків, а відтак і накладені штрафні санкції, які виникли за період з жовтня 2008 року по червень 2010 року, мають бути стягнуті і після 1 січня 2011 року, оскільки зазначені заборгованість і штрафні санкції виникли в період дії пункту 2 частини дев'ятої статті 106 Закону № 1058-IV. Відповідно до наведених вимог законодавства управління ПФУ у межах повноважень на підставі даних особового рахунку платника про суму боргу станом на 11 березня 2011 року правомірно прийняло рішення.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави вважати, що управління ПФУ при формуванні рішень про застосування фінансових санкцій діяло правомірно.
За таких обставин у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України правильно застосував норми матеріального права, тому підстав для задоволення заяви ФОП ОСОБА_1. немає.
Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький
Сервіси для юристів