П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_8, третя особа - ОСОБА_9, про виселення, за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило виселити ОСОБА_10 та ОСОБА_9 з квартири 4 у будинку 18 на вулиці Берегівській у місті Мукачевому, посилаючись на те, що рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили, звернуто стягнення на <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2127/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>предмет іпотеки - зазначену квартиру, проте на вимогу банку вказані особи у встановлений законом строк житлове приміщення в добровільному порядку не звільнили.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 27 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 26 вересня 2014 року, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково: виселено ОСОБА_10 з квартири АДРЕСА_1. У задоволенні решти позовних ви <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2124/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>мог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 грудня 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_10 відхилено, судові рішення у справі залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_10 порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень та прийняття нового рішення про відмову в позові з передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На підтвердження зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_10 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року та постанову Верховного Суду України від 24 червня 2015 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваних судових рішень підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пунктів 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що згідно з рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30 червня 2010 року, яке набрало законної сили, за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 16 березня 2006 року в розмірі 43 904 грн 16 коп. звернуто стягнення на квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки.
Ухвалюючи рішення про виселення ОСОБА_10, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки набрало законної сили, відповідачка добровільно його не виконує, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення.
Разом з тим у наданому для прикладу неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права рішенні, зокрема в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 жовтня 2015 року, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, надається інше постійне житло, без чого таке виселення є незаконним.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд України в постанові від 24 червня 2015 року.
Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.
Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачене Законом України «Про іпотеку».
Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».
Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Сервіси для юристів