П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 лютого 2016 року м. КиївСудова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року та рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У березні 2015 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ЕкономКомфорт» (далі - ТОВ «ЕкономКомфорт») про визнання договорів недійсними та стягнення грошових коштів.
Позивач зазначав, що 6 серпня 2014 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, за умовами яких товариство за його згодою зобов'язалося за плату вчинити від його імені та за його рахунок певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного в додатку, у тому числі: створити групу учасників, забезпечити її адміністрування; присвоїти та повідомити учаснику його номер групи та персональний код у групі; організувати та проводити розподіли свідоцтв; здійснити оплату товару на користь учасника та/або надати учаснику відповідну суму в позику; надавати інші послуги та здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в строки, передбачені цими договорами та додатковою угодою.
Крім того, 6 серпня 2014 року між ним та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, за якими замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання за плату здійснити такі дії: забезпечити дбайливе оформлення договору про участь у програмі для замовника з дотриманням вимог чинного законодавства, надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні та довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі замовника у програмі. При цьому позивач сплатив відповідачу 28 тис. 710 грн.
Посилаючись на те, що зазначена діяльність відповідача містить ознаки фінансової послуги та підлягає ліцензуванню, але здійснювалася ним без відповідної ліцензії, ОСОБА_8 просив визнати зазначені договори недійсними, застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути грошові кошти, сплачені за цими договорами, в розмірі 28 тис. 710 грн, а також 15 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року, позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено частково: визнано недійсними зазначені договори від 6 серпня 2014 року; стягнуто з ТОВ «ЕкономКомфорт» на користь ОСОБА_8 28 тис. 710 грн на відшкодування майнової шкоди та 3 тис. грн на відшкодування моральної шкоди. В іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року залишено без змін.
У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9 вересня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Вінницької області від 26 травня 2015 року та рішення Калинівського районного суду Вінницької області від 6 квітня 2015 року ТОВ «ЕкономКомфорт» просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 111 частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-ІІІ) та статті 227 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обґрунтування заяви ТОВ «ЕкономКомфорт» надало копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня та 12 серпня 2015 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ТОВ «ЕкономКомфорт» доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.
За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Згідно із частиною першою статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що 6 серпня 2014 року між ОСОБА_8 та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, згідно з умовами яких товариство взяло на себе зобов'язання за плату забезпечити ОСОБА_8 дбайливе оформлення договору про участь у програмі з дотриманням вимог чинного законодавства та надавати інформаційні, консультаційні, роз'яснювальні і довідкові послуги з питань діяльності та подальшої участі останнього у програмі. Згідно з пунктом 2.1 договорів оплата наданих послуг складала 14 тис. 850 грн та 13 тис. 860 грн.
На виконання умов указаних договорів ОСОБА_8 сплатив товариству 28 тис. 710 грн, що підтверджено копіями квитанцій від 6 серпня 2014 року.
Крім того 6 серпня 2014 року між ОСОБА_8 та ТОВ «ЕкономКомфорт» укладено договори, за умовами яких товариство за згодою ОСОБА_8 зобов'язалося вчинити за плату та за рахунок останнього певні юридичні дії, спрямовані на придбання товару, визначеного у додатку № 1 до цих договорів.
У додатках до зазначених договорів вказано про цільове призначення використання коштів на об'єкти нерухомості: будинки у с. Хомутинці Калинівського району та в м. Ладижині Тростянецького району Вінницької області.
Пунктом 2.5 договорів передбачено, що адміністратор гарантує надати свідоцтво на товар, якщо учасник виконує всі умови цього договору та додатків до нього. В умовах програми йдеться про те, що послуги, які є предметом договору, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми у позику.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що спірні договори та умови програми «ЕкономКомфорт» свідчать про те, що послуга, яка надавалася позивачу, за своєю суттю є фінансовою послугою у вигляді адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (пункт 111 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ), оскільки послуги, які є предметом договорів, здійснюються шляхом створення адміністратором груп учасників та формування фонду групи для придбання на користь та за рахунок учасників бажаних товарів та/або отримання відповідної суми боргу, з проведенням розподілу права на отримання товару чи позики відповідно до визначеної процедури; за двома договорами передбачено залучення коштів фізичної особи.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що спірні договори є недійсними з підстави, передбаченої частиною шостою статті 19 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів», оскільки відповідач здійснював відповідний вид діяльності (надання фінансової послуги) без дозволу (ліцензії) на її здійснення відповідно до статті 34 Закону № 2664-ІІІ.
Разом з тим в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня, 24 червня та 12 серпня 2015 року, наданих заявником для порівняння, касаційний суд, установивши, що предметом спірних договорів, укладених 18 липня, 19 вересня 2013 року та 9 вересня 2014 року між фізичними особами та ТОВ «ЕкономКомфорт», є вчинення дій, спрямованих на отримання позики у групі, вважав, що чинним законодавством не передбачено отримання ліцензії для надання послуг з адміністрування фінансових активів для отримання грошових коштів у позику в групах, тому підстав для визнання цих договорів недійсними немає.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме пункту 111 частини першої статті 4 Закону № 2664-ІІІ.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Сервіси для юристів