П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_9 до ОСОБА_10, публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсним договору іпотеки за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року,
в с т а н о в и л а :
У лютому 2014 року ОСОБА_8 в інтересах малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулась до суду з позовом до ОСОБА_10, публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» (далі - ПАТ «Ерде Банк»), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов А.В., служба у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним договору іпотеки.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_8 зазначала, що 18 січня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Ерде Банк» (далі - ВАТ «Ерде Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Ерде Банк», та ОСОБА_10 укладено договір іпотеки, згідно з яким остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_12 за кредитним договором, укладеним з ВАТ «Ерде Банк».
Посилаючись на те, що укладений договір іпотеки не відповідає вимогам закону та порушує майнові права її малолітнього сина - ОСОБА_9, оскільки на момент укладення цього договору вона проживала у спірній квартирі разом зі своїм малолітнім сином, який набув таким чином право користування цим житлом, а також на відсутність згоди служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на вчинення цього правочину та позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням, ОСОБА_8 просила суд визнати недійсним договір іпотеки від 18 січня 2008 року, укладений між ОСОБА_10 та ВАТ «Ерде Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерде Банк».
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_8 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року поновлено ОСОБА_8 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року і ухвали Апеляційного суду м. Києва від 17 грудня 2014 року та відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.
У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судового рішення ОСОБА_8 порушує питання про скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2015 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статті 29 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» та просить ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.
На обґрунтування заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_8 посилається на постанову Верховного Суду України від 1 липня 2015 року (справа № 6-396цс15).
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.
За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
У справі, яка переглядається, встановлено, що 18 січня 2008 року між ВАТ «Ерде Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерде Банк», та ОСОБА_10 укладено договір іпотеки, згідно з яким остання на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_12 за кредитним договором, передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.
ОСОБА_8 є матір'ю ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Згідно із довідкою виданою 9 січня 2008 року житлово-експлуатаційною конторою № 203 в спірній квартирі була зареєстрована та проживала ОСОБА_8- матір малолітнього ОСОБА_9
Довідкою виданою 23 липня 2014 року житлово-експлуатаційної дільниці № 202 у цій квартирі зареєстровані: ОСОБА_8 - з 26 жовтня 1999 року, ОСОБА_9 - з 30 грудня 2008 року, ОСОБА_13 - з 22 лютого 2011 року, власником квартири зазначено ПАТ «Ерде Банк».
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12 грудня 2013 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_12 перед ПАТ «Ерде Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом набуття ПАТ «Ерде Банк» права власності на цю квартиру.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_8, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що малолітній ОСОБА_9 права користування житловою площею квартири не мав, незважаючи на реєстрацію та проживання у цій квартирі, його матері - ОСОБА_8
Проте в наданій заявницею для порівняння постанові Верховного Суду України від 1 липня 2015 року суди встановили, що позивачка - дочка іпотекодавця на момент укладення договору іпотеки проживала та була зареєстрована у спірному будинку, цей будинок був єдиним та постійним місцем її проживання; вона є матір'ю - одиначкою та має малолітню доньку, яка є онукою іпотекодавця. Однак, установивши місце постійного проживання матері малолітньої особи в спірному будинку, переданому в іпотеку, а також відсутність у матері та відповідно дитини іншого місця проживання, суд касаційної інстанції на порушення вимог статті 29 ЦК України дійшов помилкового висновку про відсутність доказів проживання за цією адресою малолітньої дитини, оскільки за встановлених судом фактичних обставин справи її проживання, а отже, і право на користування житловою площею за цією адресою презюмуються, якщо не буде встановлено інше.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права, покладені в основу судового рішення, яке переглядається, свідчать про те, що є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Сервіси для юристів