ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.суддів:Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., Романюка Я.М., Самсіна І.Л., Сеніна Ю.Л., Терлецького О.О., Яреми А.Г., −
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_16 до начальника Військово-медичного клінічного центру Західного регіону (далі − Кліничний центр) Гайди Івана Михайловича, Кліничного центру, треті особи: ОСОБА_18, квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова, про скасування рішення, зобов'язання вчинити дії та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_18 до Кліничного центру, начальника Клінічного центру Гайди І.М., квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова та начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова Максименка Ю.І. про визнання неправомірними дій та скасування постанови і розпорядження,
в с т а н о в и л а:
У червні 2011 року ОСОБА_16 звернулася до суду з позовом, у якому просила: визнати дії начальника Клінічного центру як керівника структурного підрозділу Міністерства оборони України (далі - Міноборони) в особі полковника медичної служби Гайди І.М. неправомірними і такими, що порушують умови контракту, укладеного між нею та Міноборони; визнати незаконною постанову житлової комісії Клінічного центру від 16 березня 2010 року № 57 в частині, що стосується її та її сина - ОСОБА_20; визнати за нею як за одинокою матір'ю, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, право на зарахування її сім'ї у складі 2 осіб на квартирний облік за місцем проходження військової служби на пільгових умовах зі збереженням черговості за попереднім місцем проходження військової служби.
ОСОБА_18, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - звернувся до суду з позовом, у якому просив: скасувати постанову житлової комісії Клінічного центру від 16 березня 2010 року № 57 з моменту її постановлення; визнати дії начальника Клінічного центру Гайди І.М. неправомірними і такими, що незаконно покладають на ОСОБА_18 обов'язки з виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_16; скасувати розпорядження начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Львова від 25 лютого 2010 року та визнати дії начальника цього відділу неправомірними.
На обґрунтування позову ОСОБА_16 послалась на те, що відповідач при прийнятті спірної постанови порушив вимоги положень Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі − Закон № 2811-XII), статей 1, 2 та 4 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей», частин першої, другої статті 16 Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-XII «Про Збройні Сили України», статей 39, 45 Житлового кодексу України (далі − ЖК) та не зарахував сім'ю ОСОБА_16 як одинокої матері, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, у складі 2 осіб на квартирний облік за місцем проходження військової служби на пільгових умовах.
Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги та предмет спору, - ОСОБА_18 - на обґрунтування позову послався на те, що відповідачі своїми діями незаконно покладають на нього обов'язки зі сплати комунальних послуг та обов'язки виховання неповнолітньої дитини ОСОБА_16
Львівський окружний адміністративний суд постановою від 19 вересня 2013 року позов ОСОБА_16 частково задовольнив: визнав протиправними і такими, що порушують умови контракту між позивачем та Міноборони, дії начальника Клінічного центру, скасував постанову житлової комісії Клінічного центру від 16 березня 2010 року № 57 в частині, що стосується капітана медичної служби ОСОБА_16 В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовив. У задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_18 відмовив.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із протиправності дій житлової комісії Клінічного центру в частині прийняття постанови від 16 березня 2010 року № 57, оскільки обставини проживання ОСОБА_18 з ОСОБА_16, усиновлення її дитини та наявність обов'язків у ОСОБА_18 щодо згаданої дитини вже досліджувались судами, які встановили, що ОСОБА_16 є одинокою матір'ю.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 27 лютого 2014 року скасував постанову суду першої інстанції та відмовив ОСОБА_16 у задоволенні позовних вимог.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд дійшов висновку, що ОСОБА_16 не має статусу одинокої матері, оскільки вийшла заміж за ОСОБА_18 та проживає разом з ним. При цьому суд апеляційної інстанції обґрунтував свої доводи з посиланням на статтю 18-1 Закону № 2811-XII.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 21 жовтня 2014 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року скасував, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року змінив та закрив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання за ОСОБА_16 як за одинокою матір'ю, що самостійно виховує та утримує неповнолітню дитину, права на зарахування її сім'ї у складі 2 осіб на квартирний облік за місцем проходження військової служби на пільгових умовах зі збереженням черговості за попереднім місцем проходження військової служби, а також щодо визнання доньки ОСОБА_18 від першого шлюбу − ОСОБА_21 − спадкоємцем першої черги за законом відносно ОСОБА_18 як спадкодавця. Роз'яснив право ОСОБА_16 на звернення в цій частині позовних вимог до місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України. В іншій частині постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року залишив без змін.
При цьому касаційний суд зазначив, що висновок апеляційного суду про те, що ОСОБА_16 не має статусу одинокої матері, оскільки вийшла заміж за ОСОБА_18 та проживає з ним, не ґрунтується на законі, оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі − Закон № 504/96-ВР) визначає одиноку матір як таку, що виховує дитину без батька, а тому жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена, не позбавляє матері статусу одинокої.
Не погоджуючись з ухвалою суду касаційної інстанції, Клінічний центр звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 45 ЖК, підпункту 11 пункту 44 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, пункту 5 частини тринадцятої статті 10, статті 19 Закону № 504/96-ВР, статті 18-1 Закону № 2811-XII, статті 182-1, частини третьої статті 184 Кодексу законів про працю України в частині визначення поняття «одинока мати». Просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21 жовтня 2014 року в частині скасування постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 лютого 2014 року і залишення без змін постанови Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року та в цій частині направити справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
На підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах заявник посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2012 року, 4 липня та 12 листопада 2013 року, 4 лютого 2014 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року, 12 червня та 24 липня 2013 року, 26 червня 2014 року, ухвали Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 14 травня та 3 вересня 2008 року і від 19 травня 2010 року.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах та Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява Клінічного центру не підлягає задоволенню з огляду на таке.
У справі, що розглядається, спір стосується, зокрема, визнання за позивачем як за одинокою матір'ю права на зарахування її сім'ї у складі 2 осіб на квартирний облік за місцем проходження військової служби на пільгових умовах.
У справі № К/800/8236/13, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 липня 2013 року в якій додано до заяви, спір виник щодо стягнення з відповідача як з одинокої матері зайво виплаченої грошової допомоги сім'ям з дітьми у зв'язку із встановленням батьківства щодо її неповнолітніх дітей.
У справі № К/9991/5950/12, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 12 листопада 2013 року в якій додано до заяви, предметом розгляду є спір про поновлення на роботі позивачки (яка має статус одинокої матері), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У справі № К/800/60845/13, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 4 лютого 2014 року в якій додано до заяви, спір виник щодо стягнення на користь позивачки як одинокої матері невиплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку.
У справах, судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 вересня 2012 року та 26 червня 2014 року в яких додано на підтвердження наведених у заяві доводів, предметом розгляду є вимоги про поновлення на роботі позивачів, які мають статус одинокої матері.
У справі, ухвалу Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 3 вересня 2008 року в якій додано до заяви, спір виник щодо надання позивачу як одинокій матері додаткової відпустки.
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України не бере до уваги судові рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня та 24 липня 2013 року, Верховного Суду України як суду касаційної інстанції від 14 травня 2008 року та 19 травня 2010 року в справах про поновлення на роботі, оскільки цими рішеннями скасовані рішення судів попередніх інстанцій, а справи направлені на новий розгляд у зв'язку з неповним встановленням цими судами фактичних обставин справ.
Також не є доказом неоднакового правозастосування надана заявником ухвала Вищого адміністративного суду України від 12 грудня 2012 року (справа № К-25238/09), зі змісту якої вбачається, що цей суд скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій, провадження в адміністративній справі закрив на підставі статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України, при цьому зазначив, що оскільки позивач звільнилася з органів внутрішніх справ, то захист її порушених прав щодо взяття на квартирний облік як одинокої матері та першочергове отримання житла підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Сервіси для юристів