ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 лютого 2015 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Кривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до Хорольської міжрайонної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - МДПІ) про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2008 року ОСОБА_10 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просила: скасувати наказ начальника МДПІ від 24 листопада 2008 року № 21-0 (далі - наказ № 21-0) про звільнення її із займаної посади на підставі Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723«Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII); поновити на державній службі на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб МДПІ; стягнути з МДПІ на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 листопада 2008 року по день поновлення на роботі та 10 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 29 вересня 2009 року у задоволенні позовних вимог відмовив.
Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 березня 2010 року скасував постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та в цій частині прийняв нову постанову, якою позов ОСОБА_10 задовольнив: визнав незаконним та скасував наказ № 21-0; поновив ОСОБА_10 з 24 листопада 2008 року на посаді старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб МДПІ; постановив стягнути з МДПІ на користь ОСОБА_10 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 листопада 2008 року по день постановлення рішення про поновлення на роботі - по 15 березня 2010 року. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року в частині відмови у відшкодуванні моральної шкоди залишив без змін.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 липня 2014 року постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року скасував, залишивши в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року.
Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
У заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_10, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що призвело до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 липня 2014 року та прийняти нове рішення, яким залишити в силі постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 березня 2010 року.
На обґрунтування заяви додано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 жовтня 2011 року у справі № К-55844/09, яка, на думку ОСОБА_10, підтверджує неоднакове правозастосування касаційним судом.
Ухвалою від 19 листопада 2014 року Вищий адміністративний суд України допустив цю справу до провадження Верховного Суду України з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 2 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ у подібних правовідносинах.
В ухвалі від 27 жовтня 2011 року Вищий адміністративний суд України вказав, що звільнення особи зі служби на підставі пункту 2 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ після притягнення її до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу та застосування дисциплінарного стягнення у виді догани суперечить статті 61 Конституції України, оскільки за одне й те саме порушення позивач неодноразово притягувався до юридичної відповідальності одного й того ж виду.
У справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі постанову суду першої інстанції, вказав на те, що звільнення позивача за пунктом 2 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ є одним із законодавчо встановлених заходів боротьби з корупцією і, відповідно, не є заходом дисциплінарного стягнення за порушення трудової дисципліни, передбаченим статтею 147 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 2 частини першої статті 30 Закону № 3723-ХІІ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Згідно зі статтею 38 Закону № 3723-ХІІ особи, винні у порушенні законодавства про державну службу, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із чинним законодавством.
Відповідно до абзацу першого статті 16 Закону № 3723-ХІІ державний службовець не має права вчиняти дії, передбачені статтями 1, 5 Закону України від 5 жовтня 1995 року № 356/95-ВР «Про боротьбу з корупцією» (був чинним на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 356/95-ВР).
Суд першої інстанції встановив, що Хорольський районний суд Полтавської області постановою від 29 січня 2008 року у справі № 3-1/2008 старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу оподаткування фізичних осіб МДПІ ОСОБА_10 визнав винною у вчиненні правопорушення, пов'язаного з корупцією, що передбачене пунктами «а», «г» частини першої статті 5 Закону № 356/95-ВР, та наклав адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255 грн.
Частиною першою статті 14 Закону № 3723-XII передбачено, що за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює, до державного службовця застосовуються дисциплінарні стягнення. В частині другій цієї статті зазначено, що до службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу, як попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.
Згідно з абзацом першим статті 147 КЗпП за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.
Відповідно до абзацу другого статті 148 КЗпП за кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.
Статтею 30 Закону № 3723-ХІІ передбачено, що підставами припинення державної служби є ті, що визначені у КЗпП. Окрім цих підстав державна служба також може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону № 3723-ХІІ; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги державного службовця, передбаченої статтею 17 Закону № 3723-ХІІ; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону № 3723-ХІІ.
Провівши системний аналіз спеціальних і загальних норм, наведених у статтях 14, 16, 30, 38 Закону № 3723-XII, статтях 147, 148 КЗпП, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у пункті другому частини першої статті 30 Закону № 3723-XII визначено не окремий вид відповідальності державних службовців, а спеціальну, притаманну тільки державній службі, підставу для її припинення, яка має імперативний характер. Саме ж припинення державної служби відбувається у формі звільнення.
Таким чином, припинення державної служби особи на підставі пункту 2 частини першої статті 30 Закону № 3723-XII за наявності відповідних підстав не можна вважати повторним притягненням цієї особи до юридичної відповідальності.
Оскільки у справі, яка розглядається, суд першої інстанції правильно встановив, що звільнення позивача відбулося відповідно до вимог Закону № 3723-XII, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права й скасував постанову апеляційного суду, залишивши без змін рішення суду першої інстанції.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Сервіси для юристів