П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 грудня 2015 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., розглянувши на засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос», треті особи: відділ Держземагентства у Калинівському районі Вінницької області, реєстраційна служба Калинівського районного управління юстиції Вінницької області, про визнання недійсним договору оренди землі та повернення земельної ділянки за заявою сільськогосподарського виробничого кооперативу «Колос» про перегляд рішення Апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2014 року й ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2013 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 8 вересня 2004 року їй належить земельна ділянка, розташована на території Кіровської сільської ради Калинівського району Вінницької області, площею 4,8132 га.
9 лютого 2011 року між нею та сільськогосподарським виробничим кооперативом «Колос» (далі - СВК «Колос») укладено договір оренди землі, зареєстрований у відділі Держкомзему у Калинівському районі Вінницької області від 29 листопада 2012 року.
Вважаючи, що цей договір є недійсним, оскільки сторонами не погоджено всіх істотних його умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», зокрема щодо об'єкта оренди: відсутні план або схема земельної ділянки й акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), відповідач користується земельною ділянкою без достатньої правової підстави, позивачка просила визнати недійсним зазначений договір оренди; витребувати у відповідача та повернути їй у власність належну їй земельну ділянку.
Рішенням Калинівського районного суду Вінницької області від 11 лютого 2014 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 1 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 серпня 2014 року, рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задоволено: ухвалено визнати недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_6 та
СВК «Колос»; витребувати у СВК «Колос» та повернути у власність
ОСОБА_6 вказану земельну ділянку площею 4,8132 га.
У заяві СВК «Колос» про перегляд судових рішень порушується питання про: скасування рішення апеляційного суду й ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 15 Закону України «Про оренду землі»; залишення в силі рішення суду першої інстанції.
Для підтвердження наявності зазначеної підстави подання заяви
СВК «Колос» посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року у справі фізичної особи до
СВК «Колос» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та їх повернення (№ 6-5023св15).
Так, постановляючи ухвалу від 1 квітня 2015 року у справі № 6-5023св15, суд касаційної інстанції виходив з того, що за змістом частини першої статті
3 ЦПК України, частини першої статті 15 ЦК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право. Тому суд повинен установити, чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками апеляційного суду, який, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, виходив з того, що на порушення вимог частини четвертої статті 15 Закону України «Про оренду землі» до спірного договору не додано плану або схеми земельної ділянки, акта визначення меж земельної ділянки у натурі (на місцевості), тобто відсутня інформація про об'єкт оренди, яка дозволяє ідентифікувати предмет спірного договору, чим порушено права орендодавця на володіння та на інформацію про місце розташування його земельної ділянки.
Наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судами норм матеріального права (пункту 1 частини першої статті 15 Закону України «Про оренду землі» та статті 15 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в указаному для прикладу судовому рішенні.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд першої інстанції у справі, яка переглядається, встановив, що договір оренди землі від 9 лютого 2011 року укладено в письмовій формі, здійснено його державну реєстрацію; позивачка мала необхідний обсяг цивільної дієздатності, її волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди землі, до якого додано копію державного акта, при складанні, видачі та реєстрації якого було вчинено відповідний план та схему земельної ділянки, кадастровий план з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні й установлених сервітутів, а також учинено опис меж, де зазначено сусідніх землекористувачів.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Отже, у справі про визнання недійсним договору оренди землі з указаних підстав суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.
Такого по суті висновку і дійшов суд касаційної інстанції під час касаційного розгляду справи № 6-5023св15.
Сервіси для юристів