ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 листопада 2016 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Романюка Я.М.,суддів:Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Сімоненко В.М., Гуменюка В.І., Ємця А.А., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» до ОСОБА_9, ОСОБА_10 про стягнення заборгованості за кредитним договором за заявою ОСОБА_9 про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 3 березня 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року,
в с т а н о в и л и :
У червні 2015 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства комерційного банку «Надра» (далі - уповноважена особа) ОСОБА_11 звернулася до суду з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованості за кредитним договором у розмірі 596, 37 доларів США та 21 214 грн. 19 коп.
Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 10 грудня 2015 року в позові відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 3 березня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_9 скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_9 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за кредитним договором в сумі 596,37 доларів США та 21 214 грн. 19 коп.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 червня 2016 року касаційні скарги ОСОБА_9 та уповноваженої особи відхилено, рішення апеляційного суду залишено без змін.
У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_9 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме, частини першої статті 264 ЦК України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає частковому задоволенню.
На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яке переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.
Судами встановлено, що 14 листопада 2006 року між ВАТ КБ «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», та ОСОБА_9 був укладений кредитний договір, згідно з яким ВАТ КБ «Надра» надало ОСОБА_9 кредит на придбання автотранспортного засобу марки «Daewoo Lanos», 2006 року випуску, на загальну суму 11 256 доларів США із розрахунку 10 % річних з кінцевим терміном повернення коштів 11 листопада 2011 року.
7 квітня 2011 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_10 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого поручитель поручається перед кредитором за неналежне виконання ОСОБА_9 взятих на себе зобов'язань за кредитним договором. Поручитель відповідає перед кредитором у повному обсязі. Позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Після укладення кредитного договору сторони неодноразово змінювали його положення шляхом укладення додаткових угод.
Пунктом 2.4 додаткової угоди № 1 від 12 серпня 2010 року встановлено, що порядок погашення суми основної заборгованості відбувається шляхом внесення необхідного платежу, щомісячно до 10 числа поточного місяця, якщо 10 число є небанківським днем, то платіж необхідно внести в останній банківський день, який передує цій даті, з кінцевим терміном повернення основної заборгованості до 11 листопада 2011 року.
Пунктами 2.5-2.6 додаткової угоди №1 від 12 серпня 2010 року встановлено, що комісія та проценти нараховуються щомісяця, у кінці місяця.
Згідно з пунктом 1.1 додаткової угоди № 3 від 7 квітня 2011 року встановлено щомісячну суму мінімального необхідного платежу в розмірі 264 дол. США з кінцевим терміном повернення кредиту до 11 травня 2012 року.
Останній платіж за кредитним договором був здійснений ОСОБА_9 16 листопада 2012 року.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 1 квітня 2015 року наявна заборгованість за кредитним договором в сумі 1500,97 доларів США, в тому числі : непогашений кредит - 437,84 доларів США; несплачені відсотки - 107, 79 доларів США; заборгованість по сплаті комісії - 50, 74 доларів США; несплачена пеня за прострочення строків виконання зобов'язань (відповідно до п. 5.2 додаткової угоди до кредитного договору) - 156,97 доларів США; штраф за порушення умов договору (відповідно до п.5.3 додаткової угоди до кредитного договору) - 747,63 доларів США, що за курсом НБУ станом на 1 квітня 2015 року становить 35 199,81 грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до поручителя ОСОБА_10, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позивачем не надано суду доказів щодо вживання заходів для належного повідомлення поручителя про виконання зобов'язань за кредитним договором протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання. Оскільки договором поруки не передбачено закінчення строку дії цього договору, а кредитор не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку основного зобов'язання, то відповідно до вимог частини четвертої статті 559 ЦК України, порука припинилася.
Відмовляючи в частині позовних вимог до боржника ОСОБА_9, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із статтями 256, 257, 261, 267 ЦК України позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості за кредитним договором, про що заявлено відповідачем.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до боржника ОСОБА_9 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд, з висновками якого погодився касаційний суд, виходив із того, що останній платіж було вчинено 16 листопада 2012 року, тобто строк позовної давності був перерваний, а тому позивачем не пропущено строк звернення до суду. Оскільки ОСОБА_9 зобов'язання за договором не виконував, що призвело до виникнення заборгованості, суд дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_9 на користь банку заборгованість за кредитним договором.
У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:
- від 11 грудня 2013 року, 9 квітня 2014 року, 15 січня 2014 року суд касаційної інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із позовом, відповідачем подано заяву про застосування позовної давності, а також зазначив, про відсутність факту переривання перебігу позовної давності, оскільки якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу;
Сервіси для юристів