П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 квітня 2014 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г.,суддів:Патрюка М.В.,Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Григор'євої Л.І.,Онопенка В.В., Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_11 до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом за заявою ОСОБА_11 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2012 року ОСОБА_11 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що 29 вересня 2010 року між його батьком, ОСОБА_12, і публічним акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк» ( далі - ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено депозитний договір № SAMDN01000712106817 (вклад «Стандарт») на суму 150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний договір № SAMDN01000712106975 (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер.
Посилаючись на те, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_12 він успадкував грошовий вклад із процентами та компенсаційними виплатами за вказаними вище договорами, ОСОБА_11 просив стягнути з відповідача невиплачені кошти в розмірі 20 321 грн 04 коп.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 5 лютого 2013 року позов ОСОБА_11 задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь недоплачені кошти в розмірі 20 321 грн 04 коп., несплачені проценти в розмірі 24 973 грн 05 коп. та судові витрати в розмірі 249 грн 73 коп., а всього 45 747 грн 03 коп.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 27 березня 2013 року зазначене рішення районного суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_11 відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_11 на зазначене рішення апеляційного суду відмовлено.
У грудні 2014 року ОСОБА_11 подав до Верховного Суду України через Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 608, 1228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року ОСОБА_11 порушує питання про скасування постановленої судом касаційної інстанції ухвали та просить прийняти нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 лютого 2014 року поновлено строк на подання заяви та допущено до провадження Верховного Суду України цивільну справу за позовом ОСОБА_11 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення недоплачених коштів та процентів за банківським вкладом для перегляду ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 квітня 2013 року.
Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначених норм матеріального права ОСОБА_11 посилається на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що 29 вересня 2010 року між ОСОБА_12 і ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено депозитний договір № SAMDN01000712106817 (вклад «Стандарт») на суму 150 000 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року та депозитний договір № SAMDN01000712106975 (вклад «Стандарт») на суму 269 088 грн із процентною ставкою 14,5 % річних на строк до 29 грудня 2010 року.
Відповідно до пункту 6 вищезазначеного договору встановлено, що у разі, якщо після закінчення строку вкладу клієнт не заявив відмову від продовження строку вкладу, строк автоматично продовжується.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_12 помер. На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21 травня 2012 року ОСОБА_11 є спадкоємцем померлого, проте фактично отримав суму вкладу та нараховані проценти лише до дня смерті вкладника, а не до дня фактичного повернення коштів.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_11, суд апеляційної інстанції, з рішенням якого погодився й касаційний суд, виходив із того, що смерть вкладника в зобов'язальному правовідношенні тягне не заміну сторони за договором банківського вкладу, укладеним між спадкодавцем і відповідачем, та продовження їх виконання з нарахуванням процентів, а лише перехід до позивача права вимоги в тому обсязі, який мав спадкодавець на час смерті, у тому числі й у частині процентів, нарахованих до настання смерті ОСОБА_12.
Заявник зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду аналогічної справи за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог, установлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, які покладені в основу цих судових рішень.
Для прикладу ОСОБА_11 надає зазначену вище ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі за позовом фізичних осіб до Банку про стягнення процентів за договорами банківських вкладів у порядку спадкування у зв'язку з настанням смерті вкладника. Вирішуючи спір у цій справі, суд виходив із того, що зобов'язання банку виплачувати проценти на суму вкладу не пов'язане з особою вкладника й унаслідок його смерті не припиняється, оскільки до спадкоємців переходить право на вклад у банку та проценти, нараховані на суму вкладу до дня фактичного повернення коштів.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 608 та статті 1228 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.
Статтею 2 Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» установлено, що вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Відповідно до частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 512 ЦК України самостійною підставою заміни кредитора в зобов'язанні є правонаступництво.
Сервіси для юристів