П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б., суддів:Волкова О.Ф., Кривенди О.В., Самсіна І.Л., - розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_5 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі - управління ДСА, ДСА відповідно), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України в Луганській області, про визнання дій неправомірними та стягнення заробітної плати,
в с т а н о в и л а:
У січні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до управління ДСА, в якому просив визнати неправомірними дії управління ДСА по нарахуванню позивачу заробітної плати з 26 жовтня 2014 року відповідно до частини першої статті 144 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_5896/ed_2015_03_29/pravo1/T102453.html?pravo=1>» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2453-VІ) зі змінами щодо розмірів посадових окладів працівників апарату суду, внесеними Законом України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 12 березня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 листопада 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.
Ухвалюючи такі рішення, суди дійшли висновку про відсутність правових підстав для нарахування і виплати позивачу заробітної плати у розмірі іншому, ніж передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та її виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_05_05/pravo1/KP060268.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - постанова № 268), оскільки законодавчого механізму реалізації права працівника апарату суду на отримання встановленого Законом № 2453-VІ окладу немає у зв'язку з невнесенням до зазначеної постанови відповідних змін.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України ОСОБА_5, посилаючись на неоднакове застосування касаційним судом у подібних правовідносинах абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
На обґрунтування заяви додано постанови Вищого адміністративного суду України від 25 лютого та 3 березня 2016 року (№№ К/800/34717/15, К/800/46942/15 відповідно), у яких цей суд з огляду на пріоритет закону над підзаконними актами вказав на те, що з 26 жовтня 2014 року заробітна плата працівникам апарату суду мала виплачуватись виходячи із окладу, встановленого статтею 144 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 1697-VII, а з 29 березня по 9 вересня 2015 року - статтею 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VІІІ «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VІІІ).
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
До заяви про перегляд судових рішень мають бути додані копії різних за змістом судових рішень, в яких має місце неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини першої статті 239-1 КАС).
Ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предметів спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.
Відкриваючи провадження у справі, що розглядається, Верховний Суд України виходив із того, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах статті 144 Закону № 2453-VІ у редакції Закону № 1697-VII, що підтверджується судовими рішеннями Вищого адміністративного суду України від 25 лютого та 3 березня 2016 року (справи №№ К/800/34717/15, К/800/46942/15 відповідно).
Проте судове рішення Вищого адміністративного суду України від 25 лютого 2016 року (справа № К/800/34717/15) скасовано постановою Верховного Суду України від 13 липня 2016 року (справа № 21-1488а16) у частині визнання неправомірними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо відмови ОСОБА_6 у проведенні перерахунку і виплати заробітної плати та зобов'язання територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області здійснити відповідний перерахунок і виплати, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 2 червня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2015 року у цій частині (про відмову в задоволенні позову) залишено в силі. У решті зазначене рішення суду касаційної інстанції залишено без змін.
Постанову Вищого адміністративного суду України від 3 березня 2016 року (справа № К/800/46942/15) скасовано постановою Верховного Суду України від 20 вересня 2016 року (справа № 21-1623а16), а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2015 року, якою відмовлено в задоволенні позову, залишено без змін.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися або норма права у рішенні, про перегляд якого подана заява, застосована правильно.
Ураховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, то у задоволенні заяви ОСОБА_5 слід відмовити.
Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
У задоволенні заяви ОСОБА_5 відмовити.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.Б. Прокопенко Судді:О.Ф. Волков О.В. Кривенда І.Л. Самсін
Сервіси для юристів