П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 листопада 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Самсіна І.Л.,суддів:Волкова О.Ф., Гуменюка В.І., Кривенди О.В., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б., Сімоненко В.М., -
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Придніпровська залізниця» (далі - Підприємство) до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - відділ ДВС), третя особа - Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську (далі - СДПІ), про визнання дій та постанови про стягнення виконавчого збору протиправними та скасування цієї постанови,
в с т а н о в и л а:
24 листопада 2014 року Підприємство звернулося до суду з позовом до відділу ДВС, третя особа - СДПІ, про визнання дій державного виконавця та постанови про стягнення виконавчого збору протиправними та скасування цієї постанови.
Як убачається зі змісту позовних вимог, оскаржувана постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні ВП № 44005418 винесена на виконання виконавчого листа № 2/180/296/14, виданого 19 червня 2014 року Марганецьким міським судом Дніпропетровської області у цивільній справі про стягнення з Підприємства на користь ОСОБА_9 у рахунок відшкодування моральної шкоди коштів у розмірі 97 450 грн. Постановою відділу ДВС від 6 листопада 2014 року виконавче провадження ВП № 44005418 приєднано до зведеного виконавчого провадження ВП № 45370429, яке також перебуває в провадженні відділу ДВС.
Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2015 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі у зв'язку з тим, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що з огляду на встановлені обставини спірних правовідносин до них не застосовуються роз'яснення, викладені у пункті 6 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року № 3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», стосовно поширення на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору юрисдикції адміністративних судів, оскільки ці роз'яснення стосуються випадків, коли виконавче провадження за основним виконавчим документом закінчено, а постанову державного виконавця про стягнення виконавчого збору виділено в окреме провадження.
У спірних правовідносинах позивач оскаржує рішення державного виконавця, яке прийнято під час виконання судового рішення в межах конкретного виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення у цивільній справі, а не з метою виконання зведеного виконавчого провадження. Більш того, у зведеному виконавчому провадженні ВП № 45370429, до якого в подальшому приєднано ВП № 44005418, об'єднано виконавчі провадження по виконанню рішень судів однієї юрисдикції.
З огляду на це Дніпропетровський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що цей спір не підлягає вирішенню адміністративним судом, а має розглядатися в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК), - судом, який видав виконавчий документ.
Апеляційний суд, погодившись із висновком суду першої інстанції, зазначив, що постанова про стягнення виконавчого збору, а також дії державного виконавця підлягають оскарженню до місцевого суду, який видав виконавчий лист, в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, Підприємство звернулося до Верховного Суду України з заявою про його перегляд з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС.
На обґрунтування заяви надано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2012 року та 14 липня 2015 року і Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 липня 2015 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування норм процесуального права.
Так, в ухвалі від 22 березня 2012 року Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що з огляду на те, що постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору є окремим виконавчим документом, судам необхідно було враховувати, що спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби під час виконання постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнятої під час виконання будь-яких виконавчих документів, у тому числі рішень судів загальної юрисдикції та господарських судів, підвідомчі адміністративним судам.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2014 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року, якими справу за позовом Підприємства до відділу ДВС, третя особа - СДПІ, про визнання дій державного виконавця відділу ДВС щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору та визнання протиправною та скасування цієї постанови розглянуто по суті.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 30 липня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємства на ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 6 липня 2015 року, якою закрито провадження за скаргою Підприємства про визнання дій державного виконавця відділу ДВС з примусового виконання рішення суду незаконними, визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність неоднакового застосування касаційними судами одних і тих самих норм процесуального права.
Усуваючи розбіжності у застосуванні судами касаційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів виходить із такого.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Частиною першою статті 181 КАС передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Тобто, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 30 червня і 1 грудня 2015 року (№№ 21-278а15, 21-3404а15 відповідно).
За правилами статті 383 ЦПК сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.
Відповідно до частини другої статті 384 ЦПК скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.
Сервіси для юристів