П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 червня 2016 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого Прокопенка О.Б.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., - розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Міністерства доходів і зборів України (правонаступником якого є Державна фіскальна служба України; далі - ДФС), Ратнівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Волинській області (правонаступником якої є Ратнівська об'єднана державна податкова інспекція ДФС у Волинській області; далі - ОДПІ) про визнання права на здійснення платежів без ідентифікаційного номера,
в с т а н о в и л а:
У червні 2014 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 звернулися до суду із вказаним позовом.
Позовні вимоги обґрунтували тим, що через свої релігійні переконання вони бажають, щоб їх облік як платників податків здійснювався без застосування цифрового ідентифікатора та без використання серії та номера паспорта (за прізвищем, іменем, по батькові, роком народження та за місцем реєстрації). Проте їхню вимогу вчинити дії по забезпеченню права на відмову від цифрового ідентифікатора відповідачі залишили без задоволення, чим порушили їхні права.
Суд установив, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 є віруючими громадянами України.
11 квітня 2014 року вони звернулися до відповідачів із заявами, у яких просили, зокрема, здійснювати в подальшому їх облік як платників податків за раніше встановленими формами без застосування цифрового ідентифікатора, не вносити інформацію про них до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр), поставити у паспортах (на сторінках 7, 8 або 9) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без реєстраційного номера облікової картки платника податків та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою.
За наслідками розгляду вказаних заяв відповідачі листами роз'яснили позивачам порядок реалізації ними права на відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків.
23 квітня 2014 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 подали до ОДПІ повідомлення фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (форма № 1П; далі - Повідомлення), у прийнятті яких ОДПІ відмовила листами від 23 квітня 2014 року №№ 277/03-12-18-01, 278/03-12-18-01, оскільки позивачі не зазначили відомості про серію та номер своїх паспортів.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивачі звернулися до суду з адміністративним позовом.
Волинський окружний адміністративний суд постановою від 17 липня 2014 року у задоволенні позову відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 червня 2015 року постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нову, якою позов задовольнив: зобов'язав ДФС не вносити інформацію про ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до Державного реєстру, використовуючи цифрові кодифікатори, та зберегти за ними форму обліку платників податків (за прізвищем, іменем, по батькові, роком народження та за місцем реєстрації); зобов'язав ОДПІ вести облік ОСОБА_10 та ОСОБА_11 як платників податків за раніше встановленими формами обліку без застосування цифрового ідентифікатора та ведення обліку платників податків без використання серії та номера паспорта (за прізвищем, іменем, по батькові, роком народження та за місцем реєстрації); зобов'язав ОДПІ видалити інформацію про ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з Державного реєстру; зобов'язав ОДПІ поставити у паспортах ОСОБА_10 та ОСОБА_11 (на сторінках 7, 8 або 9) відмітку про наявність права здійснювати будь-які платежі без цифрового ідентифікатора та завірити підпис відповідальної особи гербовою печаткою.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 9 лютого 2016 року рішення апеляційного суду скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що позивачі не дотрималися визначеного законодавством порядку відмови від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, оскільки у надісланих до ОДПІ повідомленнях відсутня інформація про реквізити паспортів позивачів (серія і номер, дата видачі, ким видано), що свідчить про недотримання ними вимог пункту 63.3 статті 63, пункту 70.5 статті 70 Податкового кодексу України (далі - ПК) та Положення про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 грудня 2013 року № 779 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_12_10/pravo1/RE24743.html?pravo=1> (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 грудня 2013 року за № 2211/24743; далі - Положення).
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 подали заяву про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), у якій просять її скасувати та залишити в силі рішення суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування заяви додали копії рішень Вищого адміністративного суду України від 2 вересня 2014 року та 3 лютого 2015 року (справи №№ К/800/44252/14, К/800/62326/14 відповідно), які, на думку заявників, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
В ухвалі від 2 вересня 2014 року Вищий адміністративний суд України погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідачі неправомірно відмовили фізичній особі в анулюванні ідентифікаційного номера та у виключенні з Державного реєстру всієї інформації про неї, що призвело до порушення її прав та свобод.
У постанові Вищого адміністративного суду України від 3 лютого 2015 року касаційний суд, задовольняючи позовні вимоги фізичної особи частково, виходив із того, що відмова відповідачів виключити присвоєний фізичній особі ідентифікаційний номер та всю інформацію про неї з Державного реєстру і здійснювати облік як платника податків та інших обов'язкових платежів за раніше встановленою формою без застосування ідентифікаційного номера є протиправною.
Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що підстав для задоволення заяви немає.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Суд касаційної інстанції, приймаючи рішення, які додані на порівняння, застосував до спірних відносин положення Закону України від 22 грудня 1994 року № 320/94-ВР «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів» (втратив чинність 1 січня 2011 року; далі - Закон № 320/94-ВР), та Порядок унесення відмітки до паспорта громадянина України щодо ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів, затверджений спільним наказом Державної податкової адміністрації України та Міністерства внутрішніх справ України від 19 жовтня 2004 року № 602/1226 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 жовтня 2004 року за № 1345/9944; втратив чинність 21 січня 2011 року), які були чинними на час виникнення спірних відносин між сторонами.
Натомість у справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що податковий облік позивачів виключно за прізвищем, іменем та по батькові, роком народження та за місцем реєстрації, без серії та номера паспорта, як вони про це просять, є неможливим, оскільки норми Закону № 320/94-ВР, які передбачали таке право позивачів, втратили чинність із набранням чинності ПК з 1 січня 2011 року. Встановивши, що спірні відносини між сторонами виникли під час дії ПК та Положення, суд дійшов висновку про те, що позивачі не дотрималися визначеного законодавством порядку відмови від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків.
З огляду на викладене нормативні акти, які суд касаційної інстанції застосував в оскаржуваному рішенні та у наданих на порівняння рішеннях, містять різні за своїм змістом норми права, які регулюють подібні відносини, тому немає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом одних і тих самих норм матеріального права.
За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 9 лютого 2016 року, а отже, у задоволенні заяви ОСОБА_10 та ОСОБА_11 слід відмовити.
Відповідно до частини першої статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Ураховуючи наведене та керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України
п о с т а н о в и л а:
Сервіси для юристів