П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
8 червня 2016 року м. Київ
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого Яреми А.Г., суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Романюка Я.М., Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні приміщенням за заявою ОСОБА_8 про перегляд рішення Святошинського районного суду м. Києва від 28 липня 2015 року, ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що вона є власницею нежитлового приміщення
№ 208, яке знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1. Відповідачі є власниками нежитлових приміщень № 210, 214 на першому поверсі цього будинку. Вхідний тамбур був обладнаний окремими дверима до приміщень № 210, 214 та до сходів, які ведуть на другий поверх будинку, і цей тамбур перебував у спільному користуванні. Проте відповідачі переобладнали тамбур, встановили цегляну перегородку перед дверима, які ведуть до сходів на другий поверх будинку до приміщення № 208, а іншою перегородкою тамбур розділили на дві частини таким чином, що утворились два вхідних тамбури, через які облаштували окремі входи до приміщень № 210, 214. У наслідок таких дій відповідачів ОСОБА_6 позбавлена можливості користуватися сходами, які ведуть до належного їй на праві власності приміщення № 208, що знаходиться на другому поверсі будинку, у зв'язку із чим позивачка змушена користуватися евакуаційним виходом.
Вважаючи, що незаконними діями відповідачів порушено право користування нежитловим приміщенням № 208, яке належить позивачці на праві власності, ОСОБА_6, уточнивши позовні вимоги, просила: визнати незаконним установлення цегляних перегородок, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх будинку; зобов'язати відповідачів демонтувати дві цегляні перегородки, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх будинку; зобов'язати відповідачів не чинити перешкод у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням; стягнути з відповідачів на її користь витрати на правову допомогу та витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи.
Святошинський районний суд м. Києва рішенням від 28 липня 2015 року позов задовольнив, ухвалив: визнати встановлення цегляних перегородок, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх до нежитлового приміщення № 208 з центрального входу фасадної сторони будинку АДРЕСА_1, незаконним і таким, що порушує права ОСОБА_6 як власника нежитлового приміщення № 208 у цьому будинку; зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 демонтувати дві перегородки, які перекривають прохід до дверей та сходів на другий поверх до нежитлового приміщення № 208 з центрального входу фасадної сторони будинку; зобов'язати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не чинити перешкод ОСОБА_6 у користуванні належним їй на праві власності нежитловим приміщенням № 208 у зазначеному будинку. Суд вирішив також питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд м Києва рішенням від 20 жовтня 2015 року зазначене рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 20 січня 2016 року постановила рішення апеляційного суду скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
У заяві ОСОБА_8 про перегляд судових рішень порушується питання про скасування судових рішень судів першої та касаційної інстанцій і залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3339/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> (далі - ЦПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статей 317, 319, 321 та частини другої статті 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На підтвердження зазначеної підстави подання заяви ОСОБА_8 посилається на:
ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 червня 2009 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діаверітас» (далі - ТОВ «Діаверітас») до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа - комунальне підприємство з експлуатації і ремонту житлового фону «Житло-Сервіс» (далі - КП «Житло-Сервіс»), про приведення нежилого приміщення у попередній стан
(№ 6-5087св09);
ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 березня 2015 року у справі за позовом департаменту комунальної власності Одеської міської ради до фізичних осіб про визнання недійсним договору купівлі-продажу та витребування майна (№ 6-9588ск15).
Так, за результатами розгляду касаційної скарги у справі № 6-9588ск15 суд касаційної інстанції погодився з висновком апеляційного суду про задоволення позову з огляду на те, що відповідачі не довели наявності у них повноважень на розпорядження спірним майном, оскільки судове рішення, на підставі якого вони набули право власності на це майно, скасоване.
Постановляючи ухвалу у справі № 6-5087св09 та залишаючи без змін рішення апеляційного суду про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив з того, що тамбури, перегородки яких позивач просить демонтувати, належать відповідачам на праві приватної власності. Між сторонами не виникли правовідносини співвласників щодо належного їм на праві спільної сумісної власності майна, тому відсутні правові підстави для демонтажу таких перегородок з урахуванням положень статей 319, 321 ЦК України.
Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, керувався тим, що перепланування вхідного тамбура проведено без дотримання порядку, встановленого нормами законодавства в галузі містобудування, внаслідок чого порушено права та інтереси позивачки, оскільки перекрито вхід до сходів, які ведуть на другий поверх до приміщення № 208, що належить на праві власності позивачці. Відповідно до технічного плану, виготовленого 19 лютого 2005 року, вхідний тамбур був місцем загального користування для трьох приміщень № 210, 214 та 208, які належать сторонам на праві приватної власності.
Отже, наведені правові висновки суду касаційної інстанції про застосування судом норм матеріального права (статей 319, 321, частини другої статті 386 ЦК України), покладені в основу судового рішення, яке переглядається, є неоднаковими з висновками, зробленими в наданому для порівняння судовому рішенні у справі № 6-5087св09.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що в задоволенні заяви необхідно відмовити з огляду на таке.
Суди у справі, яка переглядається, встановили, що ОСОБА_6 є власницею нежитлового приміщення № 208, яке знаходиться на другому поверсі будинку АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу 1/2 частини цього приміщення від 11 серпня 2010 року, укладеного між ТОВ «Діаверітас» та ОСОБА_6, і договору купівлі-продажу 1/2 частини цього приміщення від 18 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_9 та
ОСОБА_6
Проектна документація на вищевказаний будинок 22 була розроблена товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр інжинірингу, маркетингу і менеджменту» у 2004 році.
Житловий будинок було введено в експлуатацію у березні 2005 року.
На першому поверсі будинку розташовано два нежитлових приміщення:
№ 214, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_7 відповідно до свідоцтва про право власності від 18 січня 2007 року, та № 210, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_8 відповідно до свідоцтва про право власності від 19 грудня 2006 року.
За висновком судової будівельно-технічної експертизи від 8 квітня 2015 року розташування двох внутрішніх перегородок при входах до груп нежитлових приміщень № 210, 214 у будинку АДРЕСА_1 не відповідає наданій для дослідження проектній документації. З приміщення вхідного тамбуру 2 площею 6,85 кв.м передбачено доступ до офісу 3 (1-1) площею 89,03 кв.м, офісу 4 (1-2) площею 103,70 кв.м та коридору 4 площею 5,92 кв.м (сходи до групи приміщень № 208). Розташування цегляних перегородок при входах до груп нежитлових приміщень № 210, 214 у будинку не відповідає вимогам державних будівельних норм. Станом на час проведення обстеження цегляні перегородки та дверні прорізи при входах до груп нежитлових приміщень № 210, 214 у будинку не відповідають наданій для дослідження робочій документації. Наданою робочою документацією передбачено окремий вхід з головного фасаду будинку до групи нежитлових приміщень № 208, які розташовані на першому-другому поверсі через приміщення вхідного тамбура 2 площею 6,85 кв.м та коридору 4 площею
Сервіси для юристів